...
Головна » Історія України » Лекція №2 - Київська Русь та її місце в історії людства

Лекція №2 Київська Русь та її місце в історії людства

План:
1. Норманська теорія походження Київської держави.
2. Політичний і соціально-економічний розвиток Київської держави.
3. Історичне значення Київської держави.
4. Устрій і господарство Київської Русі.

1.Норманська теорія походження Київської держави.

У 1 половині XVIII ст., на роботу до петербурзької академії наук з Німеччини були запрошенні 2 вчених Байєр і Міллер. І ось ці вчені розробили Норманську теорію походження Київської держави.

*** У ІХ-ХІ ст. жителі Скандинавії рушили на завоювання нових земель. Частина їх пішла на захід (стали заселяти Ісландію, Італію, Францію, Іспанію). В Європі їх називали норманами, або вікінгами. А частина рушила на південний схід на Русь, там їх стали називати варягами. ***

Байєр і Міллер стверджували, що Київську державу створили нормани (варяги). У цієї теорії є образливий підтекст, що слов’яни такий народ, який самостійно не міг створити свою державу.

На чому ґрунтувались твердження Байєра і Міллера? Вони посилались на «Повість минулих літ», в якій було сказано таке: «…Варяги правили Новгородом, але народ постав і вигнав варягів. Однак після цього в народі пішла смута і тому новгородці вирішили знов запросити варягів. І в Новгород прийшли три брата з дружиною. Братів звали Рюрик, Синеус і Трувор...» Вчені вважають, що Рюрик – це реальна особа, а брати – вигадані. Вони правили в Новгороді, а його воєводи – в навколишніх містах. Два воєводи Рюрика – Аскольд і Дір по Дніпру спустилися до Києва, а в Києві як раз не було князя, літописець пояснює: «…що рід Кия правив довго, але вимер…», тому кияни погодились, щоб Аскольд і Дір стали в Києві князями. На основі цього повідомлення Байєр і Міллер висунули теорію, що Київ створили варяги. Вони також висувають думку, що назва Русь – це також Норманського походження. У «Повісті минулих літ» було сказано, що Русь одне з варяжських племен.

Проти норманської теорії вперше виступив Ломоносов. В Україні виступали Потебня, Максимович, Грушевський, Крип’якевич. При цьому і Грушевський і Крип’якевич звертали увагу на те, що у словян, коли прийшли варяги, держава уже була. Той же літописець в «Повісті минулих літ» повідомляє, що рід Кия правив довго, але вимер.

2. Політичний і соціально-економічний розвиток Київської держави.

Олег ( 882-912р.(922р.)

Літопис повідомляє, що десь близько 879р. Рюрик помер. У Рюрика залишився малолітній син Ігор. Ігор правити не міг, і тому Рюрик помираючи призначив регентом(з літопису не ясно) чи брата, чи воєводу Олега. У 882 р. Олег з Ігорем і дружиною на човнах по Дніпру підійшли до Києва, де княжили Аскольд і Дір. Тут Олег заховав дружину і послав гінців до Аскольда і Діра повідомити, що прибули купці. Вони виїхали на зустріч Олегу. Олег заявив Аскольду, що вони не княжого роду і тому вони не мають права княжити в Києві. Тут вискочила захована дружина і вбила Аскольда і Діра. Таким чином князем став Олег.

Олег – це перший київський князь, княжіння якого підтверджено документально. Олег зробив Київ столицею Київської держави. Він сказав: «Київ – є мати городів руських…». Він обєднав Новгород з Києвом і утворилась велика, руська держава. В той час ще інші племена знаходились під владою хазар і платили данину їм. Тому Олегу прийшлося вести боротьбу з хазарами. Він розгромив хазар , але не знищив їхню державу, підкорив древлян і сіверян. Також воював з уличами і тиверцями, але не зміг підкорити їх, а добився того, щоб уличі і тиверці стали союзниками Києва.

Олег проводив активну зовнішню політику, тому він здійснив похід на Візантію у 907 р. Він с 10-ти тисячним військом на човнах поплив до Константинополя, греки були налякані і попросили миру. Був укладений мир . Греки заплатили данину на кожного воїна від 6 до 12 фунтів золота. Олег заключив 2 договори з Візантією 907 і 911 рр. Другий договір доповнював перший. Таких вигідних договорів Київська Русь ніколи не заключала з Візантією.

За цим договором купці мали право:

  • Торгувати безмитно;
  • Одержали право на утримання в Константинополі. Візантія давала руським купцям продовольство і житло;
  • Візантія давала купцям продовольство на дорогу;
  • Руські купці одержали право закуповувати у Візантії дорогі вина і тканини.

Десь в 913 р. Олег здійснив похід на Персію. Похід був удалий, але на зворотному шляху на Олега напали хазари і забрали все награбоване.

Як повідомляє літопис, Олег помер від укусу гадюки, яка ніби то виповзла з черепа його колишнього мертвого коня .

Ігор (912(922)-945 рр)

Ігор продовжував політику Олега. Він підкорив уличів і тиверців, при цьому йому довелось тримати в облозі три роки столицю уличів Пересічень. Відносини з Візантією довгий час були добрими, але зіпсувалися і Ігор вирішив покарати Візантію. Він відправився в похід на човнах, але похід був невдалий бо греки ясним вогнем спалили флот Ігоря (941 р.) В 944 р. Ігор заключив новий договір з Візантією. За цим договором Русь втратила все привілеї торгівлі з Візантією, право на утримання під час проживання, втрата право закуповувати дорогі тканини і вина.

У 944 р. Ігор здійснив похід на Персію, похід був удалий, півроку грабували, повертаючись назад, Ігор врахував випадок Олега і обійшов хазарів.

Помер Ігор в 945 р. під час полюддя (збір данини). Ігор пішов збирати данину з древлян, зібрав, розділив з дружиною, але дружині здалося данини мало, і Ігор вдруге пішов, зібрав данину, знов розділив і відпустив дружину. Однак тепер мало показалось Ігорю. І він втретє вирішив зібрати данину. Древляни послали послів на зустріч і просили не робити цього: «Уже ж взяв своє…». Ігор не послухав, тоді древляни схопили його, нагнули дві молоді берези, прив’язали ноги Ігоря до верхівок і відпустили берези, і берези розірвали Ігоря.

Ольга (945-964 рр.)

У Ігоря залишився малолітній син (3 роки) Святослав, княжити він не міг і тому замість ньому княжила його мати, дружина Ігоря Ольга. Ольга була мудрою княгинею. Тодішній звичай вимагав, щоб Ольга помстилася за смерть чоловіка. Літопис подає кілька версій, як Ольга помстилася за смерть Ігоря.

Одна версія каже, що древляни прислали сватів до Ольги, щоб вона вийшла заміж за князя. Вона відправила сватів у баню і там спалили їх.

Друга версія каже, що свати напилися і Ольга наказала їх живцем закопати.

Третя версія говорить, що Ольга з військом підійшла до столиці древлян Іскоростеня і зажадала, щоб від кожного житла їй принесли по 3 голуби і 3 горобці. Потім наказала до лапок птахів прив’язати трути, підпалити їх і відпустити птахів. Птахи полетіли до своїх гнізд і спалили місто.

Однак Ольга зробила висновок з того, що сталося з Ігорем, і тому вона встановила чіткий розмір данини, місце, куди цю данину повинні звозити. Вона також встановила місця полювання.

У 957 р. Ольга першою з руських князів поїхала у Візантію, щоб заключити новий договір. Очевидно договір їй не вдалося заключити, тому текст договору не знайдено. Літопис розповідає, що Ольга справила на візантійського імператора сильне враження своєю красою і розумом, і імператор навіть запропонував їй вийти за нього заміж. Ольга не хотіла виходити заміж і досить дипломатично вийшла з такої ситуації. Вона сказала, що вона не хрещена, що хоче христитися і просить імператора бути її хрещеним батьком, а потім після хрещення сказала, що хрещені батьки і діти не можуть вступати в шлюб.

Але вчені вважають, що історія з сватовством це вигадка літописця. Чому? По-перше, ніде в грецьких документах не згадується про сватовство, по-друге, з розповіді виходить, що язичниця Ольга знала закони християнства краще ніж християнин візантійський імператор, а це сумнівно, по-третє – є повідомлення, що Ольга їздила у Візантію вже хрещена.

Святослав (964-972 рр.)

Святослав – це син Ігоря і Ольги, князь-воїн. Коли Святослав підріс, він у 964 р. взяв владу у свої руки. Більшу частину свого життя Святослав провів у походах. Спочатку він на протязі 964-966 рр. розгромив дві сусідні держави: Болгарію Волзьку, а потім Хазарію. Розгром Хазарії – це була помилка Святослава. Хазарія знаходилась на Нижній Волзі біля Каспія. Хазари були народ осілий і вони прикривали собою шлях кочових племен з Азії на Русь, а Святослав знищив щит для руської держави. Тим паче, що хазари висловлювали готовність визнати владу руських князів.

Літописець описує його так: «…в походах з собою не брав ні казанів, ні возів, ні шатрів, тому військо пересувалось швидко. Харчувалось військо тонко нарізаною кониною і дичиною, підсмаженою на вогні. Спав Святослав разом з воїнами на землі, підклавши під голову сідло. Ідучи в похід, Святослав послав гінця з попередженням: «Іду на вас»…»

У 967 р. Візантія втягнула Святослава у війну проти дунайської Болгарії. Святослав швидко завоював Болгарію, але потім не хотів звідти іти додому, він вирішив на Дунай перенести свою столицю. Літописець говорить : «…Святослав нібито сказав такі слова: «Тут середина землі моєї буде і сюди будуть привозити з Греції дорогі тканини і золото, з Чехії – срібло, з Угорщини – коней, а з Русі – рабів, мед і хутра…»

Але Візантії не потрібний був такий сусід під боком і вважається, що Візантія підкупила Печенігів, щоб вони напали на Київ. Святослав повернувся на Русь, відігнав і розгромив печенігів, тут якраз померла Ольга (969р.) і після смерті Ольги Святослав вдруге пішов на Дунай. Він знову завоював Болгарію і почав війну з Візантією.

Війна спочатку була успішною для Святослава, але поступово новий імператор Іоан Цимісхій витіснив невдалих битв Святослав почав переговори з Візантією і заключив мир на таких умовах:
  • Візантія пропускала Святослава з військом із усім награбованим додому;
  • Візантія давала Святославові продовольство на дорогу;
  • Святослав зобов’язувався залишити Болгарію і більше сюди не повертатися, а також не чипати візантійські володіння в Криму.

Святослав поплив Дунаєм, потім Чорним морем, а з Чорного моря по Дніпру до Києва. Але коли він підійшов до Хортиці, то йому довелося зійти на берег через пороги . І тут на нього знову напали печеніги. Святослав не зміг пробитися через печенігів і повернувся до Чорного моря. І там він зазимував на о. Березань.

Але в нього закінчилось продовольство і ранньою весною 972 р. Святослав вирішив знов пробиватися до Києва. Знов біля Хортиці його зустріли печеніги і в бою Святослав загинув. Печенізький каганат наказав з черепа Святослава виготовити чашу, на якій нібито був зроблений напис: «Чужого шукаючи, своє втєряв». Але вчені говорять, що навряд чи цей напис був на чаші, тому, що цими словами київські бояри дорікали свого князя, що він не беріг Київ.

Боротьба між синами Святослава

Коли Святослава, після поховання Ольги вдруге пішов на війну на Дунай, то він розсадив 3-ох своїх синів в різних землях. У Києві посадив Ярополка, у древлян в Овручі – Олега, а в Новгороді – Володимира. Але сини були малолітні і за них правили воєводи.

Спочатку брати правили мирно, але потім підростали і між ними почалася боротьба за владу. Спочатку Ярополк розгромив Олега. Олег загинув, коли війська почали тікати у місто вруч. Міст завалився і тіла коней і людей задушили Олега.

Коли про смерть Олега довідався Володимир, то він спочатку злякався і втік у Скандинавію до Варягів. А Ярополк тим часом підкорив все Руські землі. Однак Володимир швидко прийшов у себе, заключив зі шведським королем договір, найняв варягів і з ними рушив на Русь. Відвоював Новгород і тут же зіткнувся з Полоцьком. Володимир хотів одружитися на дочці полоцького князя Рогволода, але вона відмовила в образливій формі, сказавши Володимиру: «…Не хочу роззувати рабичича…» Мати Володимира була ключниця. Тоді був звичай, що дружина увечері після весілля повинна роззувати чоловіка. Володимир був розгніваний, з військом обложив Полоцьк, руйнував його і силою зробив дружиною Рогніду. Через кілька років вона йому набридла і він її заслав в один з маєтків. І потім Рогніда ледве не вбила Володимира. Коли він спав вона занесла над ним меч, і Володимира врятувало те, що прогримів грім і він прокинувся.

Володимир боровся за владу в Києві. В оточенні Ярополка знайшлися зрадники. Це допомогло Володимиру захопити владу. Ярополк був убитий, коли він з’явився у Володимира, щоб просити миру.

Володимир Великий (980-1015 рр.)

Перші роки княжіння Володимира були досить кривавими. Він підкорив радимичів, завдав удару Волзькій Болгарії, потім відвоював у поляків західно-руські землі, Чарвенські міста.

Прийняття християнства

Заснувавши державу мечем, Володимир замислився над тим як зміцнити державу внутрішніми зв’язками. І для зміцнення держави Володимир вирішив запровадити нову релігію.

До Володимира Русь була язичницькою. На час княжіння Володимира більшість європейських народів вже прийняли християнство, і християнські королі, князі, монархи з погордою дивилися на язичників, як на відсталі народи, тому прийняття нової релігії могло зміцнити авторитет держави в очах інших монархів.

Літопис говорить, що Володимир довго думав, яку релігію прийняти. До нього приїздили посли з інших держав і кожен радив свою релігію (Волзькі бояри прийняли – іслам, хазари – іудаїзм, посли від Папи – католицизм). Володимир вирішив розіслати послів по всіх країнах, щоб вони подивилися і сказали, яка релігія краща. Коли посли повернулися, то в вони сказали, що найбільш їм сподобалась грецька віра і Володимир вирішив, прийняти християнство східного, візантійського або грецького обряду. Але Володимир хотів прийняти християнство так, щоб не звертатись до візантійських імператорів з проханням .

І історія дала йому таку нагоду. Десь у 987 р. у Візантії підняв заколот один воєначальник і імператори не могли придушити це повстання. Вони звернулися з проханням до Володимира, щоб він допоміг придушити його. Він погодився, але поставив умов, щоб йому імператори прислали імператорський одяг, клейноди і свою сестру видали за нього заміж. Імператори погодились. Володимир послав 6 тис. військо, повстання придушили, та імператори не виконали обіцянки. Володимир розгнівався і вдарив на візантійські володіння в Криму. Знайшовся зрадник(розповів по водопровід до міста) і Володимир здобув місто Херсонес(Корсунь) у 988 р. У Візантії знову збунтувався ще один полководець і імператори відправили в Крим, в Херсонес імператорські клейноди і сестру, але Анна поставила умову, що вона вийде заміж тоді, коли Володимир хреститься. Він хрестився і там відбулося обручення. Є свідчення, що Володимир хрестився ще до походу, інші – що він хрестився в Києві чи в Василькові. Одружившись з Анною. Володимир з військом, захопивши священників повернулися в Київ. А Кримське володіння повернув Візантії. Повернення Візантії Херсонеса була помилка Володимира. Володіння в Криму давало йому великі переваги на Чорному морі і в торгівлі.

Повернувшись в Київ, Володимир наказав поскидати всіх деревинних ідолів, а ідола Перуна наказав прив’язати до кінського хвоста і тягнути до Дніпра, а жителі повинні іти слідом і бити ідола палками. Наступного дня киянам було наказано зібратися біля Дніпра, роздягнутися, знайти у воду, а на березі стояли священики і читали молитви. Так відбулося хрещення Києва. Подібним способом хрестили жителів інших міст. Але не скрізь так гладко, як у Києві. Літописець говорить : «Новгород хрестили Путята – вогнем, а Добриня – мечем..». Так відбулося хрещення Русі.

Значення прийняття християнства

Прийняття християнства мало велике історичне значення і культурне значення

  • Християнство зміцнювало державу, тому, що всі молитви починались з того, що молилися за здоров’я князя і його сім’ї ;
  • Християнство зміцнило міжнародний авторитет Русі;
  • Християнство сприяло розвитку культури;
  • Сприяло розвитку освіти. Для християнського богослужіння треба було вміти читати Біблію, і тому Володимир у Києві відкрив школу. У цю школу силою записували дітей бояр, воєвод, дружинників. Пізніше подібну школу у Новгороді відкрив син Володимира – Ярослав Мудрий;
  • Християнство сприяло розвитку архітектури і малярства. Для християнського богослужіння потрібні храми і тому починається будівництво храмів. Храми будувалися за певними правилами – канонами. До цього часу на Русі не було кам’яних споруд, а тепер храми будували з каменя. У Києві Володимир збудував головний храм Богоявинську церкву, який дістав назву Десятинна церква, тому, що на його будівництво і утримання князь витратив десяту частину своїх доходів. Десятинна церква була прикрашена фресками і мозаїкою.
  • Для християнства потрібні ікони, і тому на Русі розвивається малярство . З Візантії запрошували грецьких малярів, які прикрашали церкви фресками і мозаїкою;
  • Церковне богослужіння супроводжується співом, тому прийняття християнства сприяло розвитку музичного мистецтва, розвитку хорового співу.

Зміцнення держави іншими методами

Володимир зміцнив державу, запровадивши нову релігію, він також зміцнив державу, зробивши кращу систему управління. До Володимира на місцях сиділи місцеві князі. Вони платили київському князю данину і при нагоді виходили з-під покори князя. Володимир поскидав місцевих князів, а їх місця розсадив своїх синів. Сини були більше схильні визнавати владу князя. Але потім под. кінець сини піднімали прости батька повстання. І ще був один спосіб, яким Володимир зміцнив владу князя. Він зміцнював довіру між владою князя і народом. А для цього князь влаштовував на княжому дворі пири. І на цей пир в любий день і час міг прийти любий купець, боярин. Ці пири були безперервні. В окремі дня пири влаштовувались у місті для простих людей: ремісників, селян, дрібних торговців. А тих, хто не міг прийти на пир через хворобу і каліцтво, князь наказував розвозити по домах м'ясо, рибу, хліб, мед, пиво, а також роздавати гроші.

І народ полюбив Володимира і забув його криваві справи. Народ призвав Володимира Великим, ясним сонечком. В піснях та билинах Володимира прославляли.

Боротьба Володимира з кочівниками

Однак була справа, яку Володимир не зумів розв’язати – боротьба з кочівниками, з печенігами. Печеніги нападали на українські міста і села, грабували їх, палили, вбивали та забирали в полон людей. Рятуючись від кочівників люди поступово залишали землі на півдні від Києва і переселялись в інші місця на північ. Це був небезпечний процес, тому, що поступово руйнувалося головне вогнище української культури. Від печенігів загинув Святослав, вони одного разу розгромили Володимира. У Володимира були великі збройні сили і він міг перемогти печенігів, але чомусь не надав боротьбі з печенігами великого значення. Для захисту від печенігів він побудував укріплену лінію довжиною в сотні кілометрів по ручках Сула, Трубіж, Смородинка.

Помер Володимир Великий у 1015 р. під час чергового набігу печенігів.

Боротьба синів Володимира за владу

Взагалі Володимир не встановив порядку переходу влади. Вважається , що він хотів передати владу одному з молодших синів Борисові. Коли Володимир помер, то Борис був у поході проти печенігів. Найближче до Києва був Святополк, який і захватив владу (1115-1119 рр.). В народі його прозвали – Святополк І окаянний, він наказав убити братів: Бориса, Гліба, Святослава.

Але проти нього піднявся Ярослав під приводом помсти за братів, а в дійсності за владу. Між Святополком і Ярославом почалася війна. Київ кілька разів переходив із рук в руки, але в кінці кінців Ярослав розбив Святополка на річці Альта, і Святополк втік на захід в Карпати. Там на Святополка напав недуг(манія переслідування). Церква оголосила Святополка окаянним і прокляла його, але Ярославові не вдалося довго княжити одноосібно, проти нього піднявся ще один брат Мстислав. Це був воїн, подібний до діда Святослава. Мстислав підійшов до Києва, там Ярослава не було, але кияни його не пустили, тоді він пішов до Чернігова, зайняв Чернігів, тут підійшов Ярослав з військами і біля Чернігова під Листвином вночі сталася битва. Мстислав розгромив Ярослава, але не став добивати його, а послав йому гінця з пропозицією розділити державу. Ярослав погодився. Ярославові дісталися землі по правому березі Дніпра з Києвом, крім Полоцька. У Полоцьку засів Син Рогніди – Ізяслав. Мстиславові дісталися землі по лівому березі Дніпра, столицею він зробив Чернігів.

Поділивши державу, брати княжили дружно, разом ходили в походи, але в 1036 р. Мстислав несподівано помер, а перед тим помер його єдиний син і тому землі Мстислава без війни перейшли під владу Ярослава.

Ярослав (1019-1054 рр.)

Він продовжував політику свого батька Володимира. Перші роки вен зміцнював державу, відвоював у поляків західні руські землі. Підкорив інші руські племена, завоював деякі землі в Прибалтиці, а далі війни не вів, намагався зміцнити державу іншими способами.

При Ярославі був здійснений у 1040 р. останній похід русичів на Візантію. Похід був напіввдалий і справу з Візантією полагодили тим, що візантійський імператор видав свою дочку заміж за Ярославового сина – Всеволода(Мономаха). Сина Всеволода через Володимира називають Мономахом.

Ярослав зміцнював становище держави при допомозі династичних шлюбів, це значить, що синів женив на дочках імператорів і королів, а дочок видав заміж за іноземних королів і принців. Синів у нього було 6, а дочок – 3. Анна була дружина французького короля, Єлизавета – норвезького короля, Анастасія – угорського короля.

При Ярославі кочівники також нападали на Русь і Ярослав як і Володимир теж не зміг вести успішну боротьбу проти кочівників. Він також будував укріплену лінію. У 1036 р. печеніги здійснили останній і найсильніший набіг на Русь. Ярослав розбив їх біля воріт Києва. Після цього частина печенігів пішла у зах. Європу за Дунай, а частина попросилася оселитися на руських землях, і їх пізніше стали називати берендеї. На місці перемоги над печенігами у 1036 р. Ярослав побудував Золоті ворота і Софійський собор. Ворота називали золотими тому, що вони зроблені з мідних листів. Софійський собор будували грецькі майстри, а їм допомагали руські підмайстри. Цей собор присвячений Божій мудрості – Софії. Софія була прикрашена мозаїкою і фресками. На фресках зображені сцени полювання, церковні сцени, сімейний портрет Ярослава Мудрого. Прикрашали собор майстри під керівництвом Олімпія. Ярослав розширив стіни, побудував нові укріплення, княжий палац. При Ярославі у Софійському соборі була створена перша бібліотека. Сам Ярослав любив читати книги. Він закуповував книги у Візантії, наймав перекладачів і переписчиків і вони перекладали на руську мову і переписували. За любов Ярослава до книг і за те, що він у всьому наводив порядок його прозвали Мудрим. Ярослав, коли перебував у Новгороді, відкрив школу, де навчалося 300 дітей.

Ярослав не встановив порядку переходу влади. Фактично він розділив державу між синами, наказавши молодшим синам слухатися старшого брата, ну а Київським князем залишив старшого сина – Ізяслава.

Набіги половців і міжусобні війни

Спочатку після смерті Ярослава 3 брати: Ізяслав, Святослав і Всеволод княжили дружно. Повідбиравши в своїх племінників землю, але у 1068 р. у півд. Українських степах з’являються нові кочівники – половці. І у 1068 р. половці здійснили набіг. Проти половців виступив Всеволод, він взяв дружину Ізяслава, але половці розбили Всеволода. Розбиті війська побігли в Київ, зібралося Віче і почали вимагати від Ізяслава зброї і коней для нового походу. Ізяслав боявся давати народові зброю і народ почав громити боярські і купецькі двори. Випустили з тюрми полоцього князя, Ізяслав втік і з цього часу починаються міжусобиці.

Особливо міжусобиці посилились при Всеволоді. Всеволод не дав Святославовим синам їх Батьківщину – Чернігівщину, і сини Святослава із зброєю в руках боролися за Чернігівщину. При цьому князі наймали половців, спочатку половці приходили за запрошенням, коли їх наймали, а потім почали приходити і без запрошення, палили міста, грабували монастирі, людей вбивали і забирали в полон, продавали в рабство, витоптували поля. За війни і за запрошення половців Олега Святославовича прозвали – Гореславичем. Народ страждав і переселявся на північ.

Любецький з’їзд

З 1093 по 1113 р. київським князем був Святополк ІІ, син Ізяслава. Святополк ІІ і Володимир Мономах у 1097 р. у м Любич зібрали всіх князів на з’їзд , щоб припинити міжусобну війну і почати боротьбу проти половців. На цьому з’їзді було вирішено, що володіння батьків переходять до дітей і ніхто не має права відбирати ці володіння. Так рішення сприяло припиненню міжусобиць, і було вирішено почати боротьбу проти половців. Організаторами боротьби з половцями виступили Святополк ІІ і Володимир Мономах. І, починаючи з 1101 р. щороку князі ходили в походи на половців. Особливо вдалими були походи 1103, 1107, 1109,1111 рр. і половці на деякий час присіли.

Рішення Любецького з'їзду фактично юридично закріпило роздробленість Київської Русі.

Володимир Мономах (1113-1125 рр.)

Час княжіння Володимира Мономаха – це останній злет могутності Київської держави.

У 1113 р. Святополк ІІ помер. Його смерть стала поштовхом до того, що кияни повстали і почали громити двори купців і бояр.

Причини повстання:

  • При Святополкові ІІ і ще до Святополка на Русі точилися міжусобні війни, а також відбувалися часті набіги половців. Через ці набіги і війни підвіз солі у Київ припинився і тому на сіль виросла ціна. Однак монах Прохор почав роздавати сіль з монастирських запасів. Святополк ІІ конфіскував ці запаси солі, тому, він мав вигоду з високих цін. І це викликало незадоволення народу;
  • Половці під час набігів палили міста і села , і щоб відновити господарство селяни, ремісники, купці позичали гроші у багатих купців і бояр під високий лихварський відсоток. Цей відсоток був настільки великий, що повернути гроші було практично не можливо. Тому боржників почали перетворювати в залежних, вільні селяни на Русі називались смердами, а залежних селян стали називати закупами. Ще були селяни, яких перетворювали на рабів. Таких селян називали холопами. В кінці ХІ ст. на поч. ХІІ кількість смердів швидко зменшується. І в той же час швидко зростає число закупів і холопів. І це також викликало незадоволення. І коли Святополк ІІ помер, у Києві сталося повстання.

Повстанці громили маєтки великих купців, бояр, духівництва. Щоб заспокоїти народ київська знать вирішила запросити на київський престол Володимира Мономаха. Запрошення Мономаха було порушенням рішення Любецького з'їзду . Але знать пішла на таке порушення тому, що Мономах користувався у народу великим авторитетом, як справедливий князь і організатор боротьби проти половців.

В. Мономах, ставши великим київським князем зробив так:

  • Знизив ціна на сіль;
  • Знизив лихварський відсоток;
  • Людей, які на протязі не менш як 2 роки сплачували лихварські проценти він взагалі звільнив від боргів;
  • Припинив процес перетворення вільних людей, смердів у закупів і у холопів.

Потім ці закони Мономаха ввійшли в 1120 р. у збірник законів «Руську Правду». Цей збірник став називатись «Статут Мономаха».

Мономах майже повністю відновив колишню Київську державу. Під його владою знаходилось 75% колишніх Київських земель, якими володів Володимир Великий.

Маючи в своїх руках великі матеріальні ресурси і збройні сили, Мономах почав боротьбу з половцями. Мономах, а потім його син Мстислав (1125-1132 рр.) завдали половцям настільки сильних ударів, що половці відкочували з півд. українських степів за Дон і за Волгу. Майже 40 років половці не нападали на руські землі. Половецькі жінки Мономахом лякали своїх дітей. Час правління Мономаха та його синів Мстислава та Ярополка (1132-1139 рр.) – це період останнього піднесення могутності Київської держави.

3. Історичне значення Київської держави.

Київська держава проіснувала з середини ІХ по середину ХІІ ст. її спадкоємцями було Галицько-Волинське князівство, яке проіснувало до середини ХІV ст. Київська держава мала велике історичне значення:

  • Вона була тією силою , яка допомогла нашому українському народові вижити і розвиватись в умовах постійних набігів кочових племен;
  • Київська держава створювала умови для розвитку продуктивних сил нашого народу, а також для збереження і розвитку нашої культури;
  • Київська держава була тією ланкою, яка зв’язувала північ Європи, Скандинавію з Візантією, західну Європу з арабським сходом з Персією та Індією, по території Київської держави проходили 2 найважливіших торгових шляхів з півночі на південь, який називався « із варяг у греки», і з заходу на схід (частково шовковий шлях);
  • Київська держава для Європи виконувала роль щита, який захищав зах. Європу від кочівників, аж поки сама Київська держава не пала під ударами татаро-монгольських орд наприкінці 30-х на поч. 40-х рр. ХІІІ ст.

4.Устрій і господарство Київської Русі.

1.Ранньофеодальний характер Київської Русі
Київську Русь характеризують як ранньофеодальну державу: стрімка її феодалізація відбувається при збереженні помітних залишків родоплемінного ладу. Серед них, перш за все, виділяють такі:
- Збереження до ХІ ст. колективної власності на землю;
- Збереження до Х ст. (до адміністративної реформи Володимира Великого) племінних князівств;
- Збереження таких форм родоплемінного ладу, як віче, народне ополчення.

Щоб зрозуміти, що являла собою Київська Русь, слід дати характеристику її економічного, соціального, політичного та етнічного устрою.

А) Економіка

Загальновизнаним є той факт, що Русь мала розвинені для свого часу продуктивні сили і багату економіку.

  • Землеробство – провідна галузь практикувалася 2-3-пільна система. Основними зерновими культурами було жито, просо, ячмінь, пшениця, овес. Вирощували також бобові та технічні культури, городину. Із землеробських знарядь використовували переважно рало, плуг, соху.
  • Скотарство – набуло значного поширення, особливо в степовій зоні. Розводили велику рогату худобу, коней, свиней, птахів.
  • Ремесло – існувало до 60 спеціальностей. Найважливішими його галузями були: чорна металургія, гончарство, ткацтво, ювелірне та деревообробне виробництво.
  • Торгівля – як внутрішня, так і зовнішня – мала велике значення в господарському житті. Експортували хліб, худобу, сіль, хутра, ремісничі вироби. Імпортували тканини, вино, прянощі, вироби мистецтва. У Х ст. з часів Володимира Великого, з'явилась власна монета – золотники й срібляники. З ХІ ст. основною грошовою одиницею стає гривня – злиток срібла різної ваги (до 200 гр.)
  • Допоміжні галузі – мисливство, рибальство, бджільництво, бортництво.

Б) Соціальна структура

Суспільство Київської Русі еволюціонувало у напрямку до ранньофеодального, у зв’язку з чим відбувались відповідні зміни в його соціальній структурі.

У соціальній структурі давньоруського суспільства ХІ ст. можна виділити такі основні групи населення.

  • Князі ( представники правлячої та племенних династій), бояри (місцеві родовиті землевласники) та князівські дружинники. Володіли князівства та місцевими вотчинами;
  • Основна група – селянство (смерди), які спочатку були вільними і економічно самостійними, але поступово потрапляли в економічно залежність від князів і бояр: платили їм данину, виконували примусові роботи;
  • « Холопи» - раби - використовували в домашньому господарстві.
  • Міщанство – складали чисельну верству. За приблизними розрахунками, у містах проживало до 15% усього населення. Найбільшими містами були Київ (до 50 тис. населення) і Новгород (до 30 тис.)
  • Духовенство – формується з прийняттям християнства

В) Форма правління

Київська Русь була ранньофеодальною монархією: київський князь зосереджував у своїх руках усю адміністративну, воєнну, судову владу і управляв державою за допомогою найближчого оточення – особистої дружини, удільних князів (управляли підлеглими їм князівствами), намісників ( управляли невеликими містами)
Віче існувало як орган місцевого самоврядування.

2.Територіально-політичний устрій.

Територіально Київська Русь не була єдиною і монолітною державою. Вона складалась приблизно з 15 удільних князівств, які характеризувалися значною самостійністю у внутрішньому житті. В оцінках територіально – політичного устрою Давньоруської держави існують розбіжності. Її називають і конфедерацією, і суперсоюзом, і співдружністью князівств.

До адміністративної реформи Володимира Великого (988 р.) влада в удільних князівствах належала місцевим племенним династіям, які протистояли київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племенні князівства. Володимир же замінив племінних вождів своїми синами, вірними боярами, зміцнивши тим самим владу київського князя.

3. Етнічний устрій.

Дискусійним в історичній науці є питання про етнічний устрій Київської Русі. Які етноси жили на території держави?

Радянські історики пропагували теорію, згідно з якою в Київській Русі сформувалася єдина давньоруська народність (спільна мова, культура, психічний склад), з якої після розпаду Київської Держави, з часом, утворилося три народи – український, білоруський, російський. Це теорія була створена на догоду радянській ідеології і не має під собою належних підстав. Єдиної давньоруської народності не було, вона не могла скластися ні до утворення Київської Русі, не в період її існування. Чому?

По-перше, до об’єднання в одну державу східнослов’янські племена існували самостійно, вони знаходилися в різних природних умовах і відчували впливи з боку різних етносів.

По-друге, в період Київської Русі, в умовах панування натурального господарства, були відсутні необхідні тісні контакти між населенням великої території держави.