...
Головна » Статті » Цитати з української літератури для ЗНО

Кий («Повість минулих літ») - князював у своєму роду і ходив до царя грецького, і той цар, переказують, зустрічав його з великою шанобою та почестями.

 

Ігор («Слово о полку Ігоревім») - « хочу списа приломити кінець поля Половецького»

 

Святослав («С.о.П.І.») – «ізронив золоте слово, з сльозами змішане»

 

Еней – «Поганий, мерзький, скверний, бридкий, Нікчемний, ланець, кателик. Гульвіса, пакосний, престидкий, Негідний, злодій, єретик!» 

 

Наталка Полтавка – «Я покорюсь вашій волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж… перенесу своє горе» «Сама заробляє собі на прожиття; вірно чекає хлопця, якого кохає; має природний розум, кмітливість; готова до самопожертви заради матері» «Не багата я і проста, но чесного роду…» «Золото – не дівка!.. Красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця»

 

Терпило («Наталка Полтавка») - «понадіявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, з купцями і цехмістрами –  пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисл і мало-помалу розточив своє добро, розпився...»

 

Петро («Наталка Полтавка») - про театр: «На комедії одні виходять – поговорять, поговорять та й підуть; другі ж вийдуть те ж роблять; деколи під музику співають, сміються, плачуть, лаються…»,

 

Возний («Наталка Полтавка») – «От юних літ не знал я любові, Не ощущал возженія в крові;»

 

Передмова до «Марусі» «Нехай же знають і наших! Бо є такі люди, що говорять та й пишуть, буцімто з наших ніхто не втне, щоб було і звичайне, і ніжне, і розумне»,

 

Маруся («Маруся») – «Та що ж то за дiвка була! Висока, прямесенька, як стрiлочка, чорнявенька, очицi як терновi ягiдки, бровоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвiте, носочок так собi пряменький з горбочком, а губоньки як цвiточки розцвiтають, i меж ними зубоньки неначе жарнiвки, як одна, на ниточцi нанизанi.»

 

Василь («Маруся») - Гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі,

очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях,

чоботи добрі, шкапові, з підковами.

 

Наум Дрот («Маруся») - «Господи милосердний, дай моїй дочечці доброго чоловіка: не за мої гріхи, а за її добрість пошли їй щастя...»

 

Максим Гудзь («Хіба ревуть воли, як ясла повні?») - Моторний, сміливий, він скрізь давав усьому привід; оступався за товаришів, коли ті де на гулянках заводили спірку; говіркий, він завжди вибріхувався перед начальством, як де попадалось товариство.

 

Чіпка («Хіба ревуть») - «Козак у ньому починається від батька; материн характер пояснює його прив’язаність до Галі й до землі» І «Я - отаман… Як почує товариство, що кинув, -

не животіть тоді мені. Поклялися ми так один одному...» І «Ішов справді парубок. На перший погляд йому, може, літ до двадцятка добиралося. Чорний шовковий пух тільки що висипався на верхній губі, де колись малося бути вусам; на мов стесаній борідці де-где поп'ялось тонке, як павутиння, волоссячко. Ніс невеличкий, тонкий, трохи загострений; темні карі очі — теж гострі; лице довгобразе — козаче; ні високого, ні низького зросту, — тільки плечі широкі, та груди високі... Оце й уся врода. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Одно тільки в цього неабияке — дуже палкий погляд, бистрий, як блискавка. Ним світилася якась незвичайна сміливість і духова міць, разом з якоюсь хижою тугою...» «От де моя праця, — немов казали його очі, — не марно потрачена: вона зробила з мене чоловіка, хазяїна!.»

 

Галя (польова царівна «Хіба ревуть…») – «Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, високих, іноді дуже неповоротких дівчат. Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена у зелене убрання, між високим зеленим житом, - вона здавалась русалкою…»

 

Лаврін («Кайдашева сім’я») - ...Молоде довгасте лице було рум’яне. Веселі сині, як небо, очі світили привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум’яні губи – все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.

 

Іван Брюховецький («Чорна рада») - «Чоловік сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях… Хіба що по шаблі можна б догатуватись, що воно щось не просте: шабля аж горіла від золота; да й на йому була мов чужа…»

 

Максим Гримач - «Мав дві дочки. Одна - Катрею звали - вже дівчина доросла, а хороша та пишна, як королівна; друга - Тетяна, так собі підліток, невеличечка»

 

Іван Брюховецький («Чорна рада») - «Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові, попротоптувані - і пучки видно. Хіба по шаблі можна б догадуватися, що воно щось не просте: шабля аж горіла од золота; да й та на йому була мов чужа. I постать, і врода в його була зовсім не гетьманська»

 

«Кайдашева сім’я» - «3 серїі кумедних подій виростає реальна і трагічна за своєю суттю картина життя селянства, яке потрапило з кріпосницького ярма у безвихідь нових пореформених відносин»

 

Маруся Кайдашиха -  «…Стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду» «До природної звичайності української селянки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на весь рот. Маруся була сердита»

 

Омелько Кайдаш - «Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий

день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю...»

 

Мелашка («Кайдашева сім’я») - за Россю, коло скелi на долинi, вкритiй зеленим житом, червонiла якась велика квiтка…ту чорноволосу голову двiчi обвивали жовтогарячi кiсники, а за кiсники були затиканi цiлi пучки червоного маку. З жита нiби виплила молода дiвчина з сапою в руках.

 

Сашко Діденко («За мить щастя») - «Із звичайного став незвичайним, став щедрим, багатим, багатшим за царів, королів!.. Наче напоєний чарами, тільки й жив він тепер своїми золотими видіннями, отими снопами, й красою, тільки й ждав, коли вийде з гауптвахти та знов гайне до своєї циганочки»

 

Іван Дідух («Камінний хрест») - «Аді, стою перед вами і говорю з вами, а тот

горб не віходить ми з голови. Таки го виджу та й виджу, та й умирати буду та й буду го

видіти...» «Та я вас просю, газди, аби ви, як мете на світу неділю поле світити, аби ви ніколи мого горба не минали» «Я зробок – ціле тіло мозоль, кості дрихляві, що заки їх рано зведеш до купи, то десять раз йойкнеш». “Ця земля не годна стільки народу здержати та й стільки біди витримати. Мужик не годен, і вона не годна, обоє вже не годні”.

 

Маруся Чурай – «Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі.» І
«Це – голос наш, це – пісня, це – душа» І  

 

Грицько Бобренко («Маруся Чурай») - «Під Берестечком бився ти сміливо. Під Зборовом також і над Пилявою своє ім’я ти не покрив неславою. І тільки у домашньому бою сміливість раптом втратив ти свою». І «Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, Що щось в душі двоїлося йому.» 

І «Ласкавий був, розгублений і добрий. Зайшов за мене, як за чорний обрій.»

 

Северин Наливайко («Маруся Чурай») - Був молодий і гарний був на вроду. І жив, і вмер, як личить козаку. За те, що він боровся за свободу, його спалили в мідному бику

 

Той, що греблі рве («Лісова пісня») - “Молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на ньому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами”

 

Водяник («Лісова пісня») - “Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш із баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із скойок”

 

Лісовик («Лісова пісня») - “Малий бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці”

 

Перелесник («Лісова пісня») - “Гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима”

 

Лукаш («Лісова пісня») – «Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі.» І  «Він в подобі людській упав мені до ніг, мов ясень втятий… І з долу вгору він до мене звів такий болючий погляд, повний туги і каяття палкого, без надії… 
Людина може тільки так дивитись!..»

 

Мавка («Лісова пісня») - «Ну як-таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!» «Ні, любий, я тобі не дорікаю, а тільки – смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись» «—ти зовсім така, як дівчина... ба ні, хутчій, як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи...»

 

Ярема («Гайдамаки») – «Трапляється, часом тихенько заплаче, Та й то не од того, що серце болить: Що-небудь згадає або що побачить… Та й знову за працю. Отак треба жить!»

 

Батько («Зачарована Десна») – «Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи.»

 

Григорій Многогрішний («Тигролови») – «— все життя йому — нині, завтра і на майбутнє — поламане і попсоване непоправно, його вовче життя... Не поламана лишилась тільки воля та жадоба щастя»

 

Іван («Тіні забутих предків») - Тепер Іван був уже легінь, стрункий і міцний, як смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кресаню.

 

 

 

Під впливом пісні сліпого бандуриста написано твір «Три зозулі з поклоном»