...
Головна » Статті » Недоліки в системі вищої освіти України

Недоліки в системі вищої освіти України

Добридень, шановні абітурієнти. Цього разу я вирішив звернути вашу увагу на деякі міцні недоліки в системі вищої освіти України.
Вирішив, що багатьом з вас буде цікаво ознайомитися з цією інформацією. Система вищої школи України має свої корені в Радянському Союзі. Чому саме там? Адже багато вищих шкіл таких як Київський університет, Львівський університет та інші були засновані давним-давно і мають свої витоки з Росіської імперії та Австро-Угорської імперії.
Що вже казати про таких «динозаврів» української освіти як Острозька та Києво-Могилянська академія. Але річ іде зараз не про це. Основні концепції нинішньої системи освіти не зазнали майже ніяких змін порівняно з системою Радянського Союзу. Болонський процес, який було введено щоб уніфікувати систему освіти в нашій країні де-факто є поліморфною структурою, яку кожний університет змінює як хоче і як вимагають його традиції, система ЗНО…
На цей рахунок в мене є своя думка, яку я не буду висловлювати, щоб не відходити від теми. Скажу лише те, що вона змінила мало і вона є морально застарілою на даному етапі існування вищої школи як міжнародного наукового інституту. Це і ще декілька дрібних змін-все що відділяє систему освіти сучасну від радянської.
Але проблеми в корені, а корінь мав планово-економічний характер. Робочі кадри та наукових робітників «кували» в одних стінах за принципом розподілу, який сприяв розвитку планової економіки. Але в нас за вікном ХХІ століття і здавалося демократія з дуже цікавими «плюшками» у вигляді ринкової економіки та ранньокапіталістичного державного устрою (який де-факто існує лише формально). Що ж не так в нашій системі освіти? Чому так багато холіварів у ВР щодо прийняття нового закону про вищу освіту? Все просто. Як каже нам девіз Києво-Могилянської академії-Tempus fugit («час плинний»). І тому треба зміни. Але є багато противників змін, адже багато речей які треба реформувати цілком влаштовують ректорський корпус майже всіх впливових університетів країни. Країні ж вигідно тримати університетську систему «в залізному кулаці» Міністерства освіти та науки, молоді та спорту. Деякі з вас напевне скажуть: «А що тут такого?». На це в мене відповідь наступна-це погано. Знову ж таки не хочу приділяти цьому великої уваги, так як про це можна говорити вічно.
Якщо цікаво-в мене «лічка» відкрита. Зверну уваги лише на те, що ринкова економіка, так само як і капіталістчно-демократичний державний лад вимагають від системи освіти певних стандартів, які вже багато років функціонують за кордоном в системі вищої та профтехосвіти. Автономія університетів, їх відкритість та змога корегувати навчальні програми згідно з актуальністю матеріалу та вимогам ринку праці до спеціалістів-цього не вистачає українським вишам. Якщо ви думаєте, що вступивши в університет ви отримаєте освіту за фахом-ви помиляєтесь. Виключенням слугує лише система медичних університетів, програми яких корегуються безпосередньо до стандартів Міністерства охорони здоров’я України.
Все що дасть вам університет, це багаж «дуже важливих» знань, які нібито є необхідними для випускника вищої школи та базовий мізер професійних знань, які необхідно поглиблювати самостійно. З досвіду працевлаштування багатьох моїх знайомих, як студентів так і випускників кращих університетів країни, на співбесіді тебе ніхто не спитає де і на кого ти вчився. Це нікому не цікаво (проте бажано щоб освіта все таки була, але на цьому акцентується увага в останню чергу), адже вже давно актуальність начальних програм «відстає» від тенденцій, що диктує ринок праці. І відповіді на кшталт «нас цьому не вчили», «ми цього не проходили» роботодавців не цікавлять.
Більше 50% інформації, що має знати випускник вишу влаштовуючись на роботу не входить в базову програму вищої освіти (цифра залежить від обраного напряму навчання). Тому якщо ви це видасте на співбесіді, вас просто виженуть за двері.
Який вихід? Для кожного він різний. Є люди які з задоволенням проводять ночі готуючись до семінарів, постійно на протязі семестру отримуючі максимальні бали, щоб отримати вищий бал на іспиті, або заліку, але потім так «дешево» відмазуються на співбесідах. А є люди які ледве на половину пар ходять, в кінці семестру проводять марафон з декількох тижнів бессоних ночей та підготовки до сесії, але при цьому весь семестр вивчають позапрограмний матеріал, що є необхідним для працевлаштування. Звісно є й ті, хто цим не займаються і все одно в кінці семестру отримують по самі повні, але це вже окрема категорія. Я хочу донести лише те, що є два шляхи розвитку як спеціаліста, які я вже описав.
Варто зазначити те, що багато випускників, яких полюбляють згадувати на «дні першокурсника» як зразок перспективності обраного фаху відносяться до групи людей, що балансували на грані вильоту з університету, бо займалися речами яких їм не розкажуть і які їм цікаві. Звісно я не узагальнюю, але ця тенденція має право на існування, і її необхідність з часом зростає.
Що спасе систему вищої школи? Відповідь на це питання дуже розмите і зараз формулюється в стінах ВР авторами законопроектів.
Залишається чекати червня, коли будуть проводитися засідання з цього приводу.
Всім гарного настрою та вступу.
Щиро ваш, Володимир.