...
Головна » Українська мова(за проф. спрямування) » Історія і сучасні проблеми української термінології

Історія і сучасні проблеми української термінології

 

Виклад теоретичного матеріалу

Історія і сучасні проблеми української термінології.

Фахове мовлення – це частина загальнонаціональної мови. Характерними особливостями професійного мовлення медика є переплетення і взаємодоповнення наукового та ділового стилів мови, вживання мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точність формулювань, зваженість, доречність і логічність викладу. Тому при вивченні лексичного складу фахового мовлення основна увага приділяється термінологічній лексиці.
             Медична лексика є однією з найдавніших фахових темінологій. Вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Наукова термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку даної науки, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв’язки, вплив лексико-семантичної системи мови – усе це відображається на стані як термінологічної системи, так і окремих термінів. Історію розвитку медичної термінології краще простежувати через появу медичних словників.
           Перші словники з медичної термінології почали з’являтися ще в XVI-XVII століттях. З медичних словників того часу варто звернути увагу на “Лексирь” Зизанія-Тугтановського (1596р.) та “Лексиконъ словенороський” П. Беринди (1627р.). Також увагу привертає “Лексикон греко-словено-латинський” середини XVI століття. Наявність в ньому грецьких та латинських термінів посвідчує вживання в науковій і практичній медицині цих мов у той період розвитку нашої держави. Це – показник високого рівня розвитку медичної науки. А наявність словенської медичної лексики свідчить про дуже високий рівень розвитку медичної термінології у цій мові.
           Деякі узагальнення, що стосуються української медичної термінології зробили члени Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. Крім цього, утворення УНР сприяло організації Всеукраїнської академії наук, в установах якої працювали вчені над створенням медичного словника.
           У 1920р. видається “Латинсько-український словник” М. Галина, у 1925 – за редакцією професорів Ф. Цешківського, О. Черняхівського та О. Курила було опубліковано “Nomina anatomica ukrainica”, а в 1927р. академік О. Корчак-Чепурківський видає словник “Номенклатура хвороб” (латинсько-українські назви хвороб та російський покажчик до них). До цих видань можна додати ще 2 словники. Зокрема у 1927 р. вийшов “Медичний російсько-український словник” В. Кисільова, а у 1931 - “Практичний словник медичних термінів” В. Крамаровського. Видання українських медичних словників в умовах військового, а пізніше тоталітарного радянського режиму, коли українська мова всіляко пригноблювалась, було величезним досягненням, що допомогло збереженню української медичної лексики до наших часів. Аналіз цих словників засвідчує, що в них автори використали досвід світової науки про переклад медичних слів рідною мовою з латинської та грецької мов. Це вказує на високий рівень освіченості вчених, що складали ці словники. У цих працях більшість тлумачень – дуже вдалі, проте зустрічаються і незрозумілі вислови.
          Значний внесок у розвиток медичної термінології зробила видавнича спілка
“Словник” при Львівському державному університеті. Колектив спілки за 7
років опублікував 2 словники. У 1993р. побачив світ “Орфографічний словник української медичної термінології” за редакцією професора Л. І. Петруха, доцента О. М. Головка і доцента О. М. Тамашівської. Словник містить 29000 основних термінів, які охоплюють майже всі галузі і стосуються 36 спеціальностей.
          Цінність цього словника полягає ось у чому:
1. Уперше в Україні в такому обсязі наведені медичні терміни, що
задовольняють потреби науковців, лікарів, викладачів та студентів.
2. Урахування авторами досвіду попередників з адаптації правопису.
3. У підготовці словника брали участь завідувачі кафедр, професори,
доценти та викладачі Львівського медичного університету, що дозволило врахувати потреби всіх галузей медичної науки.
Інший словник за редакцією акад. М. П. Павловського, проф. Л. І. Петруха і доцента І. М. Головка став не тільки словником, а й фундаментальною науковою працею. Це «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник”, виданий “Спілкою” у 1995р.
          У передмові до праці наведено глибокий історичний аналіз видання
словників в Україні, особливостей стану медичної термінології, а також
надано поради стосовно користування словником. Основна частина праці – тлумачний словник з перекладом українських термінів латинською та англійською мовами. Словник вийшов у двох томах об’ємом 130 видавничих аркушів, подано близько 66000 слів.
У практичній чи науковій роботі часто доводиться користуватися
російською літературою. Отже виникає потреба у російсько-українському
словникові медичної лексики. Такий словник був виданий у 1996р.
видавництвом “Наукова думка”. Це “Російсько-український словник
медичної термінології” за редакцією доцента НМУ О. К. Усатенка.
Вкрай потрібна книга вийшла якраз у той час, коли більшість учених-
медиків читають лекції і пишуть праці українською мовою, але досить часто
не знають того чи іншого українського терміну. Адекватний дослівний
переклад російського терміну українською мовою не завжди можливий. Ось тут і приходить на допомогу словник доцента Усатенка.
Цінність згаданого словника полягає у кількох аспектах:
1. У ньому перекладено 30000 медичних термінів, що широко
використовуються сучасною наукою.
2. До одного російського терміну наведено один український еквівалент.
Якщо в українській мові зустрічаються синоніми, вони подаються у
послідовності від нормативного, еквівалентного і найбільш уживаного
в мові до його варіантів.
3. У всіх словах поставлено наголос, а у словах дефісального написання
наголос поставлено над обома частинами, що допомагає правильній
вимові.
                 За наявності довгої історії існування української медичної лексики та
видання сучасних термінологічних словників логічно було б дійти
висновку, що українська медична термінологія мусить широко
використовуватися на практиці. Але, на превеликий жаль, це не так. Спробуємо розібратися чому.
                  Проблема функціонування української мови у сфері медичної діяльності включає три аспекти: професійно-прикладний, національно-культурний і морально-патріотичний. Професійно-прикладний аспект реалізується головним чином у галузі практичної діяльності лікаря, в процесі спілкування з пацієнтом. Незалежно від успіхів технізації та роботизації в медицині живе слово лікаря ніколи не втратить свого значення. Це слово має бути зрозумілим, проникливим, переконливим, повинно викликати довіру.
 Думка про можливість розмежування мови практичної та наукової медицини є помилковою. Функціонування національної мови в науковій медицині, забезпечуючи повноту мовно-професійного спілкування лікаря-практика, несе національно-культурницьке навантаження. Розвиток медичної мови сприяє лексичному та семантичному збагаченню національної мови, її формуванню на рівні мов цивілізованих націй.
Щодо морально-патріотичного аспекту функціонування української мови, то, обминаючи результати глибоких мовно-психологічних та педагогічних досліджень про значення рідної мови в становленні й розвитку людської психіки, формуванні особистості, досить наголосити на тому, що любов і повага до рідної мови є ознакою моральності, вихованості, інтелігентності.
Це – аксіома. Рідна мова в устах лікаря, під пером науковця значною мірою сприяє вихованню грамадських почуттів, поєднанню в одній особі лікаря-професіонала і лікаря-громадянина. Радикальна переміна соціально-політичного статусу України підвищила актуальність впровадження державної мови у сферу медичної діяльності, дерусифікацію останньої. Адже у всіх незалежних націй, які поважають себе, основною мовою спілкування та науковою мовою є національна, державна, рідна мова.
Головна причина майже повного витіснення української мови зі сфери
практичної медицини і відсутності її у сфері науково-медичної діяльності
нашої країни – у цілеспрямованій державній політиці минулих років,
спрямованій під різними ідеологічними масками, за допомогою різних засобів і способів, спрямованих на деукраїнізацію та русифікацію державно- суспільного життя. Протягом багатьох поколінь у лікарському середовищі було виховано зневажливе ставлення до використання української фахової лексики. Крім того, викладання медичної справи та видання медичної літератури протягом 70 років велося російською мовою. Саме тому, більшість лікарів, викладачів і науковців у наш час не бажають користуватися українською мовою. Перехід на українську мову у сфері медичної науки вимагає від значної частини медиків більших або менших зусиль (термінологія, стереотип наукової думки в її словесному виразі, потреби літературного викладу думки). І тому, незважаючи на можливості виступати, публікуватися українською мовою, користуються нею дуже мало.

         До 1990 року видавництво “Вища школа” літератури з медицини та охорони здоров’я українською мовою не друкувало. У 1990 році в таких серійних виданнях видавництва “Здоров’я” , як “Бібліотека практичного лікаря”, “Бібліотека середнього медичного працівника” не було жодної україномовної книжки. З 28 науково-популярних видань україномовних було 15.
У плані видавництва “Вища школа” на 1993 рік в галузі медицини із 22 видань україномовних було 17. Видавництво “Здоров’я” запланувало україномовних видань одну третину від загальної кількості. Із 26 запланованих підручників 22 було видано українською мовою.

Вища атестаційна комісія України видала розпорядження публікувати автореферати та дисертації лише українською мовою.
Автор реферату чи дисертації та вчена рада, яка несе відповідальність за видання, мають відповідати і за мовно-граматичну сторону праці.
            Дуже важливою причиною байдужого, негативного ставлення лікарів до української мови є відсутність патріотизму, національної самосвідомості, навіть інтелігентності, незнання історії та культури свого народу. Додам, що ці чинники, помножені на соціально-професійне самоусвідомлення, повинні зробити лікаря не лише прихильником, але й пропагандистом української мови. І навіть, якщо цей лікар не українець, але лікар – громадянин, він має збагнути свій обов’язок перед народом, серед якого і для якого він працює, обов’язок перед державною мовою.      

Серед власне лінгвістичних проблем, пов’язаних з розбудовою українських термінів, що містять специфічні національномовні риси, на сьогодні можемо виокремити принаймні шість:
1) опрацювання критеріїв знеросійщення сучасних терміносистем, у зв’язку з чим вимагає опрацювання проблема росіянізму в українській термінології;
2) виявлення англіцизмів (американізмів) у різних терміносистемах і наукове обґрунтування доцільності їх ужитку;
3) з’ясування ролі й місця інтернаціоналізмів та їх національних відповідників у різних терміносистемах;
4) способи відбору назв опредметнених дій;
5) способи відбору найменувань опредметнених ознак;
6) орфоепічні й орфографічні проблеми.
          Названі питання означають тільки перше наближення до комплексу проблем, пов’язаних з національною своєрідністю сучасного українського терміна. Вони тягнуть за собою й інші, наприклад, проблеми практичного термінознавства, насамперед термінографії, а також викладання основ наук у середній школі та різноманітних наукових дисциплін у школі вищій.
Дискусії на термінологічних конференціях кінця ХХ–початку ХХІ століття дають змогу зробити висновок, що принаймні певна частина українських дослідників у своїй науковій галузі під росіянізмами розуміє слова, що містять не притаманні сучасній українській літературній мові корені або афікси (суфікси чи префікси), хоч такі лексеми можуть бути широко розповсюджені в будь-якій терміносистемі. Якщо українські терміни навіть поморфемно перекладені з російської, тобто скальковані за російськими взірцями, але їх морфемний склад не суперечить будові українського слова, такі похідники сучасні носії української наукової мови цілковито сприймають і здебільш не обговорюють.
Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, широким потоком ринули в українську мову наприкінці ХХ століття у зв’язку з розпадом Радянського Союзу і перетворенням світу із двополюсного на однополюсний. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше – природничих. За рахунок англіцизмів значно поповнився склад науково-технічних і спортивних термінів. Такі лексеми все більше стають конкурентами росіянізмів як основного джерела поповнення української лексики, в тому числі й наукової, чужомовними словами.
Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. Масово проникаючи в нашу мову, коли в ній для позначення багатьох наукових понять існують питомі або позичені терміни, англіцизми витісняють їх без належного опору з боку українських учених.
Крім зросійщення, в українського наукового мовного довкілля виникає нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.
У літературознавстві запанувала нарація і похідні слова (наратор, наративний), хоча до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці широко застосовують концепт, бо термін поняття їх уже не влаштовує. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб’юторів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами (посередник, управлінець, розподілювач відповідно). У політології розповсюджені англомовні назви виборців і похідних від англомовного відповідника українського слова вибори (електорат, електоральні настрої і навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися без голкіпера, лайнсмена, хавбека чи рефері, хоч українська мова має рівноварті відповідники воротар, суддя на лінії, півзахисник, суддя. У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру поширений англіцизм масмедія, а інтерв’ю не може бути виняткове, тільки ексклюзивне. Замість давніших назв освітніх установ училище, технікум запровадили англіцизм коледж.
Представників наймолодшого й середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий; латентний – прихований, неявний; варіабельний – змінний; інтеракція – взаємодія тощо. Почасти це данина моді й сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання в суть аналізованої проблеми, почасти своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки. Упорядники української науково-технічної термінології ще не виробили концепції, як позичати найменування найновіших технічних засобів, пов’язаних з комп’ютерними технологіями. Тим часом англомовні терміни макрос, опція, принтер, сайт, сервер, сервіс, файл, утиліта та багато інших, значну частину яких можна без втрат перекласти українською, щодня проникають у свідомість усе масовішого користувача комп’ютерної техніки.
Чимало термінів утворено шляхом метафоризації — перенесення назви з одного явища або предмета на інший на підставі подібності ознак чи функцій. Такий спосіб спільний для всіх мов. Приміром, поширений у техніці термін сорочка (ізольована порожнина в машинах та апаратах для циркуляції охолоджувальної чи обігрівної речовини) передається в слов’янських мовах так: в українській сорочка, в російській рубашка, в чеській kosile і т. ін. Тобто для називання спільного поняття кожна мова знаходить власні лексичні засоби.
Прекрасно, що наші фахівці сьогодні намагаються не перекладати дослівно терміни, а підбирати до них найбільш вдалий національний відповідник.
        Мова законодавчих актів і нормативних документів відіграє дуже важливу роль у становленні української мови. Саме від того, як написано нормативні документи, залежить, чи буде український діловий і науковий стиль удосконалюватися й збагачуватися, чи — як часто, на жаль, трапляється — буде засмічуватися. Відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор О.Сербенська запровадила поняття «екологія мови». Використовуючи екологічну термінологію, можна сказати, що сьогодні основними джерелами забруднення мови є, на жаль, саме нормотворці всіх рівнів. Термінологічну або стилістичну помилку в законі чи іншому нормативному акті можна порівняти з залповим скиданням каналізації в річку, з якої беруть питну воду. Тому що таку помилку тиражують у тисячах примірників, вона фактично стає нормою, й «очистити річку» після цього буває дуже складно.
Отже, потрібно, побудувати ефективні «очисні споруди», створивши багаторівневу мовно-термінологічну експертизу законодавчих актів та нормативних документів. Мета такої експертизи — поліпшити якість законодавчої й нормативної бази, забезпечити системність, понятійну узгодженість, однозначне розуміння викладених у документах вимог та положень, використовуючи застандартизовану й усталену термінологію.
Експертизу нормативно-правових документів державного рівня могли б проводити мовознавці Інституту української мови та Інституту мовознавства ім. О.Потебні, а також наукові установи органів державного нагляду за нормативними документами у сферах їхньої діяльності, наприклад, Держспоживстандарту, Держбуду та інших.
Потрібна конструктивна співпраця мовознавців та фахівців з термінології в різних галузях, яка сприятиме зміцненню статусу української мови як державної, а з боку держави в особі керівників різних рангів — конкретна допомога в цій роботі.

Дослідження фахових мов (інакше: «спеціальні мови», «технолекти») має об’єктом особливості мови певної галузі науки. При цьому фахова мова до певної міри протиставляється загальновживаній мові, хоча словниковий запас першої бере початок саме із другої.

 

      Теоретичні засади термінознавства та лексикографії.

    Вивченням термінів та терміносистем займається наука термінознавство. Отже термінознавство - це наука, що вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення.

             Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д. С. Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На даний час роботою з теоретичними проблемами термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська. На даний момент в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження. У першу чергу можна назвати теоретичне термінознавство, яке вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики. У свою чергу прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням. Загальне термінознавство вивчає найбільш загальні якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов. Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем, а порівняльне термінознавство, в свою чергу, займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської. Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д. Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. На даний час на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

На сучасному етапі формується ряд нових напрямків, серед яких слід зазначити когнітивне або гносеологічне термінознавство, що займається дослідженням ролі термінів в науковому мисленні та знаннях. Як самостійні розділи термінознавства можна розглядати також термінознавчу теорію тексту; ця теорія займає позицію між термінознавством і власне теорією тексту і займається питаннями типології текстів (де наявні терміни), термінологічним аналізом тексту і текстовим аналізом терміну.

Термінознавство тісно пов’язане з термінографією. Термінографія – це наука, що займається складанням словників спеціальної лексики. Деякі вчені навіть розглядають термінографію як розділ термінознавства.

           Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.

Завдання лексикографії. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів), чи в частинах області (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та спорідненості з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Термін та його ознаки.

 У сучасній лінгвістиці існують такі визначення слова "термін": "Слово чи словосполучення, що точно позначає певне поняття, застосовуване в науці, техніці, мистецтві".

Більш чітке визначення дає Б.Н. Головін: "Слово чи підрядне словосполучення, що має спеціальне значення, виражає та формує професійне поняття та застосовується у процесі пізнання та освоєння наукових і професійно-технічних об’єктів та відносин між ними" .

    Наукові поняття визначаються спеціальними словами — термінами, які складають основу наукової мови. Термін (від латин, tеrтіпus — кордон, межа, кінець)
         Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.
         Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:
а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);
б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;
в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;
г) стилістична нейтральність;
д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.
Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпотеза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі науки (знаменник, дільник, чисельник).
          На відміну від загальнолітературної, мова професійного спілкування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяльності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна легко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та значенні, які зафіксовані в словниках останніх видань.
У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своєрідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви — одиничне.
До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, географічні назви та назви рослин, звірів і под.
           Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється з активної лексики (діловодство, справочинство); запозичується з інших мов (бланк, бюджет); утворюється за допомогою власних слів та частин іншомовних або із запозичених складників (фотокамера, фототелеграф, фототелетайп) тощо.
         Мовна специфіка сучасного українського терміна ще не стала предметом спеціального наукового дослідження лінгвістів. Вони здебільшого розглядають український термін як особливий знак серед лексем національної мови або використовують його як об’єкт для ілюстрації теоретичних засад загального термінознавства.

 

Термінологія як система.

Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство); 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та ін. термінологію, а також про термінологію математичну, економічну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології (тобто сукупності термінів конкретних галузей) називають терміносистемами, або термінологічними системами.         Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають множинам термінів системного характеру:

1)                  логічними зв’язками (якщо між поняттями певної науки існують системні логічні зв’язки - а вони є в кожній науці, - то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов’язаними);

2)                  мовними зв’язками (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові і т.д.). Академік Реформатський про ці особливості терміна сказав образно: “Термін служить двом панам - науці і мові”.

Таким чином, термінологія - це не хаотична множина слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

 

 

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія.

         Якщо проаналізувати термінологію, яка вживається фахівцями певної галузі в наукових текстах, усному професійному мовленні, уводиться в словники, то виявимо, що частина термінів використовується лише в цій галузі, а частина - і в інших. Це свідчить про те, що терміни неоднакові за ступенем спеціалізації їхнього значення.

Залежно від ступеня спеціалізації значення терміни можна поділити на три основні групи:

  1. Загальнонаукові терміни, тобто терміни, які вживаються практично в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, тенденція, закон, концепція, теорія, аналіз, синтез і т. д. Слід зазначити, що такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, пор.: валютна система, осушувальна система, теорія економічного ризику. До цієї категорії відносять і загальнотехнічну термінологію (машина (дощувальна машина), пристрій, агрегат).
  2. 2.       Міжгалузеві  терміни - це терміни, які використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях. Так, економічна наука має термінологію, спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність.
  3. Вузькогалузеві терміни - це терміни, характерні лише для певної галузі, наприклад: лізинг, банківська гарантія, зрошувальна вода, дрена, чип.

Безперечно, професійне спілкування неможливе без використання термінів. Проте в мовленні фахівців, крім термінів, широко побутують і інші спеціальні одиниці - професіоналізми та номенклатурні назви.

Професіоналізми - це слова або вислови, притаманні мові людей певної професійної групи. Суттєва різниця між термінами і професіоналізмами полягає в тому, що терміни - це офіційні наукові назви поняття, а професіоналізми виникають як розмовні, неофіційні замінники термінів (платіжка - платіжне доручення; вишка - вища математика, пара - дві академічні години) або коли та чи інша професія, рід занять не має розвиненої термінології (наприклад, рибальство, гончарство і т. д.). Професіоналізми на відміну від термінів, як правило, емоційно забарвлені, є переосмисленими словами загального вжитку. Вони можуть бути незрозумілі людям, які не належать до певної професії, пор.: підвал у мові поліграфістів, бобик, бублик у мові водіїв тощо.

Професіоналізми можуть використовуватися в неофіційному професійному спілкуванні, проте вони є ненормативними в професійних документах, текстах, в офіційному усному мовленні.

Номенклатура (від лат. nomenclatura - перелік, список імен) - сукупність назв конкретних об’єктів певної галузі науки, техніки, мистецтва тощо. Їх потрібно відрізняти  від термінів, що позначають абстраговані наукові поняття. Номенклатуру становлять іменники та словосполучення, які передають як систему назв об’єктів певної науки, так і сукупність назв одиничних об’єктів (наприклад, у географічній номенклатурі - Чорне море, Шацькі озера, річка Десна), видові назви (у ботанічній лексиці назви дерев: дуб, смерека, ялина). Існує номенклатура медична, мовознавча, хімічна, економічна (пор. термін валюта і номенклатурні назви долар, євро, крона, песо і т. д.), технічна (пор. термін борознороб-щілиноріз і номенклатурні назви ДЩН-1, ДЩН-2, ДЩН-3).

 

 

 

Термінологія обраного фаху

         Функціонально-стильові особливості фахового медичного мовлення визначаються насамперед взаємодією наукового та ділового стилів мови, вживанням мовних засобів (фахових термінів) високого ступеня стандартизації, точністю формулювань. Тому цілком природно, що наукові терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про стильові аспекти медичного фахового мовлення.

          Медична лексика є однією з найдавніших фахових термінологій; вона формувалась на власній мовній основі, засвоюючи все те, що на час її творення виробила світова цивілізація. Медична термінологія не є сталою системою, вона живе, змінюється, пристосовується до потреб сучасності. Історія розвитку медицини, зміна наукових поглядів, інтеграція та диференціювання наукових дисциплін, культурні зв'язки, вплив лексико-семантичної системи мови - все це знайшло відображення в стилістичній неоднорідності медичної термінології.

         Це явище певною мірою пов'язане з походженням сучасної української наукової термінології, яка пройшла досить довгий і складний шлях розвитку - від термінологізації спільнослов'янських і давньоруських загальновживаних слів, прямого запозичення лексичних одиниць з латинської, грецької та західноєвропейських мов до вироблення власних найновіших словотворчих моделей з використанням як національних, так і інтернаціональних терміноелементів. Усе це сприяло поділу медичної лексики на так звану народну та професійну з відповідними ознаками певної стильової приналежності.

         Первісно-народна лексика була представлена національними коренями й охоплювала назви частин та органів людського тіла. Перші книги з народної медицини, так звані “Травники” та “Лікувальники”, фактично фіксували результати різноманітних спостережень щодо лікувальних властивостей рослин та їхньої дії на організм людини. Аналізуючи тексти цих перших медичних довідників з характерним для них використанням національної медичної лексики, обґрунтованістю рекомендацій, точністю та конкретністю викладу, можемо дійти висновку, що маємо ознаки стилю, певним чином наближеного до науково-публіцистичного.

       Унаслідок розширення міжнародних контактів та впливу інших культур почали з'являтися перекладні й оригінальні медичні джерела латинською та грецькою мовами, які пізніше функціонували як навчальні посібники з медицини. Латина поступово ставала єдиною мовою професійних лікарів, обслуговуючи сферу наукового та ділового спілкування, тим часом як загальновживана народна медична лексика була поширена тільки серед народних знахарів, де переважав розмовний стиль мовлення.

        Однак та народна медична лексика, яка збереглася, скажімо, на кінець Х1Х - початок ХХ ст. все ж таки була значно численнішою, ніж сучасна, оскільки саме вона задовольняла потреби медичної комунікації в площині “лікар-пацієнт”. Це дає підстави вважати, що подальший розвиток національної медичної термінології шляхом розширення сфери її функціонування сприяв би стильовому збагаченню українського фахового медичного мовлення в цілому.

         У цивілізованому світі національна мова обслуговує всі сфери життя і, зокрема, медичне фахове спілкування. Тому подібні процеси в українській мові є природними й необхідними, хоча й пов'язані з величезними труднощами, оскільки мова живе за своїми законами. Щоб слово мало довге життя, воно повинно бути милозвучним (тобто вписатися в мелодику певної мови), лаконічним, інформативним, не створювати недоречних асоціацій. Існує правило - термінологічні словники повинні бути схвалені комітетом з наукової термінології НАН України. Тільки тоді можна уникнути помилок, зайвої синонімії та стилістичної недоречності у вживанні термінів.

        Стилістична неоднорідність певною мірою визначає і характер лексико-семантичних відношень у медичній термінології, зокрема такі явища, як синонімія та паронімія, котрі, на противагу загальній лексичній системі, для термінології небажані: подвійність, множинність називання не є характерною ознакою терміна як мовної одиниці. Однак мовна реальність дає підстави й для інших висновків. Насамперед, не можна поза увагою залишати той факт, що однією з необхідних умов існування синонімів у мові вважається їхня стилістична відмінність. У сфері термінології це безпосередньо пов'язано з наявністю іншомовного відповідника, тобто, коли синонімом до власнеукраїнського терміна стає запозичення з іншої мови: адаптація (лат.) -пристосування, анемія(грец.) - недокрів'я, тонус(лат.) - напруження, вібрація (лат.) - коливання, дефект (лат.) - вада тощо. У синонімічній залежності можуть бути як терміни-однослови, так і двослови (біномени): аритмія(грец.) - порушення ритму, ангіостеноз (грец.) - звуження судин. Стилістична зумовленість синонімів, один з яких виник на національній основі, а другий - на іншомовній або за іншомовними моделями - різна. Як правило, національні терміни характерніші для художнього, науково-публіцистичного та розмовного стилів, слова іншомовного походження використовуються в суто науковій та фаховій літературі. Так, наприклад, слово грецького походження апатія вживають в основному в науковій медичній літературі та в процесі фахового спілкування, тим часом як українське слово байдужість переважає в спілкуванні лікаря з пацієнтом з метою уникнення незрозумілої для пересічної людини лексики.

            Синонімічні відношення спостерігаємо також між термінами з відповідними національними та інтернаціональними формантами, зокрема препозитивними. Тут можлива як повна синонімія однокореневих утворень з певними префіксами, так і часткова. Так, наукові терміни з інтернаціональним префіксом анти-(контр-) у ряді випадків синонімічні з термінами, що мають національний префікс проти-. Вони виступають як заперечення всього поняття, названого мотивуючою основою: протизсідальні засоби - антикоагулянти (ті, що перешкоджають зсіданню крові); протиотрута - антитоксини (захисні речовини, що утворюються в організмі при введені в нього отрут бактерійного, рослинного, тваринного походження). Як бачимо, терміни грецького походження та національні в даному випадку повністю синонімічні. На вибір префікса тут впливає характер мотивуючої основи, яка поєднується з автохтонним префіксом, а інтернаціональна - з іншомовним.

          Синонімія спостерігається між термінами з національним префіксом зне- та інтернаціональним де-(дез): дезінфекція(лат.), деконтамінація (знищення збудників інфекційних хвороб у навколишньому середовищі) - знезаражування. Національний та інтернаціональний префікси в даному разі теж синонімічні, до того ж вони мають розгалужене словотворче гніздо: дезінфекція-дезінфікований-дезінфікувальний; знезаражування-знезаражений-знезаражувальний. З українським префіксом не-, що поєднується як з національними, так і з іншомовними основами, у ряді випадків у синонімічні відношення вступають терміни із префіксами а-, ан- грецького та ім-, ін, ір- грецького походження, які найчастіше виступають для передачі значення “заперечення відсутності”. Повна синонімія можлива тут при наявності в одній терміносистемі однокореневих утворень: анормальний(лат.) - ненормальниий; алогічний (грец.) - нелогічний.

            Звертає на себе увагу той факт, що коли в процесі функціонування одне зі слів-дублетів, утворених від запозиченого терміна, поступово виходить із ужитку, то залишається, як правило, те, що сформоване під впливом української традиції словотворення. Саме так із морфологічних дублетів потенційний - потенціональний зрештою залишилося те, що зазнало впливу досить поширеної в українській мові парадигми на -ійн- (інерційний, еволюційний).

           Стилістичною неоднорідністю позначене і функціонування такого лексичного пласту у фаховій медичній термінології, як пароніми. І хоча серед основних чинників, що визначають особливість медичних паронімів, є семантична зумовленість, вони ніколи не можуть довільно заступати один одного без певних стилістичних настанов. Кожна паронімічна пара, як правило, має свою специфіку, тому при зіставлені паронімів виявляється здатність кожного з них до сполучення з іншими словами. Наприклад, пароніми кривавий - кровний - кров'яний мають спільний корінь кро(и)в- і розрізняються суфіксами -ав-, -и-, -ян-. Слово кривавий вживається насамперед у значенні “залитий кров'ю, пов'язаний з пролиттям крові, жорстокий”. Типові словосполучення кривава земля, дорога, стежка, трава, рука, рана, слід; кривавий злочин, суд, терор, бій; кривава помста: жорстока відплата за вчинені злочини. Інше, переносне значення цього слова - “нажитий важкою працею, добутий потом і кров'ю”. У цьому значенні характерними є словосполучення кривава копійка, хліб, праця; фразеологізми працювати до кривавого поту, кривавим потом умиватися - працювати важко, виснажливо.

            Слово кровний вживається у значенні “той, хто має спільних предків”: кровний брат, кровна рідня, близкість; кровні узи.

           Переносне значення слова: “який ґрунтується на духовній близькості, глибоко когось хвилює”: У такому випадку типовими є словосполучення кровна справа, діло, зв'язок: кровна образа - глибока образа; кровний ворог - непримиренний ворог.

           Обидва названі пароніми, як правило, вживаються в художньому та художньо-публіцистичному стилях, тим часом як слово кров'яний вживається в одному значенні: “який міститься у крові або виник із крові” і слугує виключно науковому стилю, функціонуючи як медичний термін: кров'яні пластинки, кільця; кров'яна плазма, кров'яне живлення, русло. Кров'яний тиск - тиск крові у серцево-судинній системі людини й тварин.

             У подібній стилістичній залежності перебувають і пароніми шкірний - шкіряний (мають спільний корінь - шкір- ; розрізняються суфіксами -н-, -ян-). Шкірний - “який стосується шкіри (шкури) - зовнішнього покриву людини і тварин; пов'язаний з хворобами шкіри”: Корінь та листя чистотілу використовують при лікуванні шкірних захворювань. Протягом свого життя змія кілька разів скидає з себе шкірний покрив, тобто линяє.

            Словосполучення: шкірні судини, подразнення, захворювання.

           Шкіряний - “виготовлений зі шкіри, оздоблений шкірою, призначений для виготовлення шкіри”. Словосполучення шкіряна промисловість, сировина, шкіряні вироби.

           Як бачимо, звукова близькість паронімів сприяє вживанню їх один замість одного. Це може призвести до затемнення змісту всього висловлювання, зробити його незрозумілим для співрозмовника, що є абсолютно неприпустимо, тим паче у сфері наукового, професійно-ділового спілкування.