...
Головна » Хронологічні таблиці » Гуцало Євген

Євген Гуцало

Дата Подія
14 січня 1937 Народився Євген Гуцало в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів.
На початку 50-х Він подав документи до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики,йому зрізали бала — так Євген не пройшов по конкурсу.
1951 Вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя
1955 Він почав здобувати вищу освіту в колишній колегії Павла Галагана.
1959 Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях.
1961 Почав працювати в «Літературній Україні»
1962 Збірка оповідань «Люди серед людей»
1964 «Яблуко з осіннього саду»
1965 «Скупана в любистку»
1966 «Олень Август»,«Хустина шовку земного»
1969 «Запах кропу»
1970 «Серпень, спалах любові»
1971 «Передчуття радості. — Дівчата на виданні»
1973 «Весна високосного року»
1975 «Бережанські портрети»
1976 «Щаслива родина»
1977 «Орлами орано»
1978 «З вогню воскресли»
1979 «Що ми знаємо про любов»
1980 «Полювання з гончим псом»
1981 «Жовтий гостинець»
1982 «Оповідання з Тернівки».Літературна премія імені Юрія Яновського.
1984 «Новели», роман «Парад планет»
1985 «Мистецтво подобатися жінкам»
1987 «Твори у 2-х томах»
1989 «В гості до білого світу»
1990 «Сльози Божої матері»
1991 «Співуча колиска з верболозу»
1995 «Діти Чорнобиля».Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичі.Премія ім. Івана Огієнка
4 липня 1995 На 58 році життя, не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.
Відтак, українські урядовці розпорядилися поховати видатного українського письменника, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка Гуцала Євгена Пилиповича на Байковому кладовищі і спорудити надгробок на його могилі та встановити меморіальну дошку на будинку N 3 по вулиці Суворова у місті Києві, де жив і працював Євген Гуцало
... І ось – наша остання зустріч десять років тому. Іде він, а ми якраз повернулися. Зустрічаю його тут у дворі нашого письменницького будинку. Питаю, куди це він. Каже, їду, Анатолію Андрійовичу, у селі таки знайшов хату, буду обживати. І тримається рукою за серце. Запитую, що трапилось. "Та трошки щемить, але це все дрібниці, пройде. Я їду на свіже повітря – від цього диму, гамору, від оцього галасу проклятого, від цієї Спілки подалі, від цієї метушні, яка не дає нічого для творчості. Поїду туди, пірну з головою в те життя і буду здоровий. Я видужаю…" Отак ми попрощались, він пішов… І більше я його не побачив. З тієї поїздки він сам вже не повернувся: інфаркт.