...
Головна » Хронологічні таблиці » Костомаров Микола

Хронологічна таблиця життя і творочості Миколи Костомарова

Костомаров Микола

Дата Подія
16 травня 1817 Народився в селі Юрасівка Острогозького повіту Воронезької губернії.Походження хлопчика визначало деяку подвійність його долі. Він з'явився на світ до взяття шлюбу місцевого поміщика Івана Петровича Костомарова з кріпачкою і за законами Російської імперії став кріпаком свого власного батька.
1833 Микола вступив до Харківського університету на історико-філологічний факультет.
1837 Костомаров склав іспити з усіх предметів
8 грудня 1837 Його затвердили в статусі кандидата.
1838 Збірка «Українські балади», історична драма «Сава Чалий»
1840 Збірка «Гілка».Костомаров склав магістерські іспити і приступив до підготовки дисертації, присвяченої Берестейській унії 1596 року. Але робота («Про причини і характер унії в Західній Росії») не була захищена через урядову заборону. Дисертація побачила світ у 1841 році окремою книгою і набула широкої відомості. Але це об'єктивне дослідження викликало люті протести з боку церковної влади, яка побачила в ньому відхід від офіційного трактування актуальної для України проблеми
1841 Трагедія «Переяславська ніч»
Влітку 1845 Він переїхав до Києва, де став працювати старшим учителем у гімназії, познайомився з найавторитетнішим на той час ученим Михайлом Максимовичем.
Навесні 1847 Вчена рада Київського університету обрала Костомарова викладачем російської історії, а з 1 серпня — ад'юнкт-професором.
Груднь 1845 — січнь 1846 Яскрава фігура Костомарова приваблювала багатьох молодих киян, зокрема, Василя Білозерського, Миколу Гулака, Пантелеймона Куліша й Опанаса Марковича.Вони створили слов'янофільсько-українське Кирило-Мефодіївське братство, до якого незабаром приєднався і Тарас Шевченко. Своє завдання братчики бачили в поширенні передових ідей «слов'янської взаємності».
30 березня 1847 Костомарова взяли під варту і відправили до Петербургу.Костомаров перебував у жахливому стані. У відчаї він навіть намагався заморити себе голодом у дорозі
14 червня 1847 Костомарову, який перебував у Петропавловській фортеці, було дозволено побачення з нареченою Ангеліною Крагельською. Науковець боявся після суду зв'язувати з Аліною своє, як він вважав, пропаще життя. Зрештою їхній шлюб розпався. Крагельська вийшла заміж за іншого чоловіка і прожила з ним 19 років.
24 червня 1848 Відбувши рік у Петропавловській фортеці, Костомаров був засланий у Саратов. У Саратові його призначили на посаду перекладача при губернському правлінні. Оскільки перекладати не було чого, губернатор доручив політичному засланцеві завідувати секретним відділом, у якому велися справи «розкольників». У Саратові Костомаров знову «включився» в наукову роботу і завершив монографію Богдана Хмельницького. Тоді ж почав писати про побут у Московській державі XVI–XVII століть. Для цієї роботи він, за звичкою, вже не обмежувався наявною літературою, а вирушав в етнографічні поїздки, збираючи стародавні пісні і перекази й одночасно знайомлячись із життям розкольників та інших сектантів.
1853 У «Саратовских губернских ведомостях» опублікували перший варіант майбутнього великого дослідження Костомарова «Бунт Стєньки Разіна».
1856 Маніфест царя Олександра II звільнив Костомарова від поліцейського нагляду.
1857 Він вирушив за кордон, побував у Швеції, Німеччині, Швейцарії, Франції й Італії. У Празі зустрівся з патріархом чеського слов'янофільства Вацлавом Ганкою.
1858 Костомаров повернувся до Петербурга і продовжив свої наукові пошуки.
1859 Костомаров прийняв запрошення зайняти кафедру російської історії Петербурзького університету.
1861–1862 Петербурзькі громадівці, підтримуючи тісні зв'язки з аналогічними гуртками в Україні, видавали журнал «Основа». У ньому були надруковані теоретичні праці Костомарова «Думки про федеративний початок у Древній Русі», «Дві руські народності» і «Риси народної південноруської історії».
1862 Подав у відставку і більше до викладацької роботи не повертався.
1863 Він одержав запрошення очолити кафедру в Київському університеті, Харківському, в університет святого Володимира, але російський уряд не дозволив Костомарову відновити викладання.Він бере активну участь у періодичному виданні томів зібрання документів з історії України та Білорусі XIV–XVII століть («Акти, що стосуються історії Південної і Західної Росії, зібрані і видані Археографічною комісією»).
1872 Від напруженої роботи в Костомарова стали сильно боліти очі. Він говорив, що пропадає від бездіяльності. Саме тоді в нього зародилася думка надиктувати «Руську історію…» для популярного читання.
1873 Розлучені долею багато років тому Микола Костомаров і Аліна Крагельська (мати трьох дітей) зустрілися знову.
9 травня 1875 Вони обвінчалися і 10 років, до самої смерті Костомарова, прожили разом.
Восени 1881 Його збив ломовий візник.Наслідки травми відчувалися дуже довго.
25 січня 1882 Зануреного в роздуми Костомарова знову збив екіпаж.
1885 Мешкав у Дідівцях на Прилуччині, Чернігівська область.
6 квітня 1885 У день пам'яті святих Кирила і Мефодія, здоров'я вченого різко погіршилося.
Вранці 7 квітня 1885 Він помер у своїй квартирі на Васильєвському острові у Петербурзі.
11 квітня 1885 Похований на Волковому цвинтарі у Петербурзі.