Головна
>> Хронологічні таблиці
>> Г
>> Гуцало Євген

Гуцало Євген

Дата | Подія |
---|---|
14 січня 1937 | Народився Євген Гуцало в селі Старому Животові (нині — Новоживотів) Оратівського району Вінницької області в родині сільських учителів. |
На початку 50-х | Він подав документи до Київського університету ім. Т.Шевченка на факультет журналістики,йому зрізали бала — так Євген не пройшов по конкурсу. |
1951 | Вступив у Ніжині до педагогічного інституту ім. М.Гоголя |
1955 | Він почав здобувати вищу освіту в колишній колегії Павла Галагана. |
1959 | Євген Гуцало уже закінчуючи інститут отримав кілька пропозицій щодо працевлаштування у періодичних виданнях. |
1961 | Почав працювати в «Літературній Україні» |
1962 | Збірка оповідань «Люди серед людей» |
1964 | «Яблуко з осіннього саду» |
1965 | «Скупана в любистку» |
1966 | «Олень Август»,«Хустина шовку земного» |
1969 | «Запах кропу» |
1970 | «Серпень, спалах любові» |
1971 | «Передчуття радості. — Дівчата на виданні» |
1973 | «Весна високосного року» |
1975 | «Бережанські портрети» |
1976 | «Щаслива родина» |
1977 | «Орлами орано» |
1978 | «З вогню воскресли» |
1979 | «Що ми знаємо про любов» |
1980 | «Полювання з гончим псом» |
1981 | «Жовтий гостинець» |
1982 | «Оповідання з Тернівки».Літературна премія імені Юрія Яновського. |
1984 | «Новели», роман «Парад планет» |
1985 | «Мистецтво подобатися жінкам» |
1987 | «Твори у 2-х томах» |
1989 | «В гості до білого світу» |
1990 | «Сльози Божої матері» |
1991 | «Співуча колиска з верболозу» |
1995 | «Діти Чорнобиля».Міжнародна премія фундації О. і Т. Антоновичі.Премія ім. Івана Огієнка |
4 липня 1995 | На 58 році життя, не стало українського письменника-сподвижника Євгена Гуцала.
Відтак, українські урядовці розпорядилися поховати видатного українського письменника, лауреата Державної премії України імені Т. Шевченка Гуцала Євгена Пилиповича на Байковому кладовищі і спорудити надгробок на його могилі та встановити меморіальну дошку на будинку N 3 по вулиці Суворова у місті Києві, де жив і працював Євген Гуцало ... І ось – наша остання зустріч десять років тому. Іде він, а ми якраз повернулися. Зустрічаю його тут у дворі нашого письменницького будинку. Питаю, куди це він. Каже, їду, Анатолію Андрійовичу, у селі таки знайшов хату, буду обживати. І тримається рукою за серце. Запитую, що трапилось. "Та трошки щемить, але це все дрібниці, пройде. Я їду на свіже повітря – від цього диму, гамору, від оцього галасу проклятого, від цієї Спілки подалі, від цієї метушні, яка не дає нічого для творчості. Поїду туди, пірну з головою в те життя і буду здоровий. Я видужаю…" Отак ми попрощались, він пішов… І більше я його не побачив. З тієї поїздки він сам вже не повернувся: інфаркт. |