...
Головна » Загальний догляд за хворими » Фізіотерапія

БЛОК   „НАЙПРОСТІШІ МЕТОДИ ФІЗІОТЕРАПІЇ"
       Фізіотерапія (від грец. рhisis — природа) означає лікування природою. Фізіотерапія вивчає вплив на організм людини фізичних чинників (тепла, холо-да, світла, води тощо), які застосовують з лікувальною та профілактичною метою. Лікувальний ефект багатьох найпростіших методів фізіотерапії пояс­нюється перш за все тим, що шкіра має тісний зв'язок з органами і тканинами через центральну і вегетативну нервову системи.
У разі дії подразнюючих речовин, вакууму, тепла виникає розширення су-дин шкіри та підлеглих тканин. У дану зону збільшується прилив крові, підсилюється кровообіг. Це сприяє розсмоктуванню запальних процесів, зменшен­ню спазмів, болю, поліпшенню метаболізму, секреторної та моторної функції внутрішніх органів.
У разі дії холоду виникає звуження судин шкіри та підлеглих тканин. У дану зону зменшується прилив крові, сповільнюється кровообіг, знижується чутливість нервових рецепторів. Завдяки цьому холод сприяє зупинці крово-течі, зменшує всмоктування токсичних речовин із запального вогнища, обмежує запальний процес та зменшує больові відчуття.

Оснащення блоку:
ниркоподібний лоток, вода температури 40-45 °С, водяний термометр, гірчич­ники, гірчичники-пакети, вата, рушник; великий чотирикутний емальований ло­ток, набір чистих сухих банок (15-20 штук), флакон з 96° етиловим спиртом, металевий зонд, банка з вазеліновою олією, банка з водою (на випадок зай­мання якогось предмета), коробка з сірниками; чиста м'яка гігроскопічна тка­нина (марля, лляна, бавовняна тканина), стерильні марлеві серветки, компрес­ний; (вощений) папір або поліетиленова плівка, вата, бинт, ножиці, лоток; вод­но-спиртовий розчин (2 частини води та 1 частина 96° етилового спирту), фура-циліново-спиртовий розчин (2 частини фурациліну 1:5000 та 1 частина 96° ети­лового спирту), олійно-спиртова суміш (2 частини рослинної пастерізованої олії' та 1 частина 96° етилового спирту); камфорне масло, рідина Бурова, ме­дична жовч, розчин фурациліну 1:5000 з маззю Вишневського; клейонка, твер­дий білий парафін, прокладки, затискач; пісок, сіль або висівки, торбинки з льону; гумова грілка, кухоль, рушник, електрична грілка, міхур з льодом; 1% розчин хлораміну.

 ЗАСТОСУВАННЯ ГІРЧИЧНИКІВ.

І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Ниркоподібний лоток.
  2. Вода температури +40°-45°С.
  3. Водяний термометр.
  4. Гірчичники.
  5. Сухий рушник.
  6. Вата.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником;
  2. перевірити термін виготовлення гірчичників і ознаки придатного гірчич-
    ника (гірчичний шар не повинен з нього обсипатися, при зануренні гірчич-
    ника у воду з'являється гострий специфічний гірчичний запах);
  3. звільнити від одягу ту ділянку тіла, на яку будуть накладені гірчичники;
  4. оглянути шкіру пацієнта та впевнитися, чи немає протипоказань до засто-

сування  гірчичників;
- надати пацієнту зручне положення (в залежності від показання).
IV. Основні етапи виконання навику:
1.Налити у ниркоподібний лоток воду температури + 40°-45°С (температу-
ру води виміряти за допомогою водяного термометра ).

  1. Гірчичник швидко змочити у теплій воді (при температурі води, вищій
    ніж +45°С, ефірна гірчична олія руйнується ).
  2. Гірчичник щільно прикласти до тіла пацієнта гірчичною масою донизу:
    на грудину (при ларинго-трахеїті), на спину — крім лопаток та хребта і на
    бокові частини грудної клітки (при гострому бронхіті, при загостренні
    хронічного бронхіту у разі  відсутності у пацієнта харкотиння  гнійного
    характеру, при пневмонії в стадію розрішення процесу), на потилицю,
    литки (при гіпертонічному кризі), на ділянку серця (при приступі стено-
    кардії).
  3. Поверх місця накладання гірчичників положити сухий рушник.
  4. Пацієнта вкрити ковдрою.
  5. Якщо гірчичники накладені  правильно, через декілька хвилин  пацієнт
    відчуває тепло та невелике печіння шкіри (це діє утворена ефірна гірчич-
    на олія, яка і подразнює нервові рецептори шкіри).
  6. Через 10-15 хвилин гірчичники зняти (шкіра під ними має бути гіперемована).
  7. Шкіру ділянки тіла, на яку прикладались гірчичники, промити  ватним
    тампоном, зволоженим теплою водою, витерти сухою серветкою.
  8. Одягти пацієнта у суху білизну, вкрити ковдрою.
  1. У разі виникнення такого ускладнення, як опік — потрібно обробити
    шкіру 5%  розчином калію перманганату.
  2. Запам'ятайте! Протипоказаннями для використання гірчичників є: алер-
    гічна реакція шкіри на ефірну гірчичну олію, захворювання шкіри; такі
    захворювання, як туберкульоз бронхів, легень, плеври, рак органів ди-
    хання, абсцес легені, бронхоектатична хвороба.

 

 ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ГІРЧИЧНИКІВ У ДІТЕЙ.

        Шкіра дитини ніжна, і вона часто має підвищену чутливість до подразнюючої дії ефірної гірчичної олії. Щоб уникнути сильної гіперемії та опіку, гірчич­ники можна прикласти до тіла зворотною стороною або під гірчичник підкласти цигарковий папір (ні в якому разі не газету!) чи марлеву серветку, що складається з 2-3 шарів.
/. Місце проведення:
дитяче відділення стаціонару, кабінет доклінічної практики, домашні умови. //. Оснащення робочого місця:

  1. Ниркоподібний лоток.
  2. Вода температури +40-45°С.
  3. Гірчичники.
  4. Марлева серветка з 2-3 шарів або цигарковий папір.
  5. Вазелінова олія або дитячий крем.
  6. Сухий рушник.
  7. Вата.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником; -- перевірити термін виготовлення гірчичників і ознаки придатного гірчичника:
  2. марлеву серветку скласти в 2-3 шари і зробити по розміру гірчичника;
  3. звільнити від одягу ту ділянку тіла, на яку будуть накладені гірчичники;
  4. оглянути шкіру хворої дитини та впевнитися, чи немає протипоказань до
    застосування  гірчичників;

- надати хворій дитині зручне положення.
IV. Основні етапи виконання навику:

  1. Налити у ниркоподібний лоток воду температури +40-45°С.
  2. Положити на ділянку тіла цигарковий папір або марлеву серветку по
    розміру гірчичника.
  3. Гірчичник швидко змочити у теплій воді.
  4. Змочений гірчичник покласти на цигарковий папір або марлеву серветку.
  5. Слід пам'ятати, що необхідно оберігати слизові оболонки дитини від
    потрапляння гірчиці.
  6. Поверх місця накладання гірчичників положити сухий рушник.
  7. Хвору дитину вкрити ковдрою.
  8. Через 5-7 хвилин гірчичники зняти (шкіра під ними має бути гіперемована).

9.                                                                                                                          Обережно витерти шкіру ватою, змастити вазеліновою олією або дитя-
чим кремом.
10.Хвору дитину вкласти у ліжко, вкрити ковдрою.

ПРИГОТУВАННЯ ГІРЧИЧНОЇ ВАННИ ДЛЯ НІГ.

         Гірчична ванна для ніг призначається при катаральних явищах верхніх ди­хальних шляхів, бронхіті, трахеїті і гіпертонічному кризі.
/. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Відро ємністю 10 л.
  2. Вода температури +40-450C.
  3. 100 г сухої гірчиці.
  4. Ковдра.
  5. Рушник.
  6. Теплі шкарпетки.

///. Попередня підготовка до виконання навику:
- запропонувати пацієнту звільнити від одягу та взуття ноги;
- оглянути шкіру пацієнта; при гнійних захворюваннях шкіри, екземі, опі-
ках, трофічних виразках гірчичну ванну робити не можна.
IV. Основні етапи виконання навику:

  1. Заповнити відро теплою водою.
  2. Насипати у воду 100 г сухої гірчиці.
  3. Пацієнту запропонувати опустити ноги до колін у воду.
    4.Під час процедури пацієнта закутати ковдрою.
  4. Тривалість процедури — 20-30 хвилин.
  5. Після процедури ноги ополоснути теплою водою, витерти сухим рушником.
  6. Запропонувати пацієнту одягнути теплі  шкарпетки.
  7. Після процедури пацієнта бажано вкласти у ліжко.

 ЗАСТОСУВАННЯ БАНОК.

       Медичній сестрі можна приступити до виконання процедури тільки після пильного обстеження пацієнта лікарем і вирішення питання про наявність виражених показань. Це пов'язано з обмеженим використанням банок в світовій клінічній практиці.
/. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Приліжковий столик.
  2. Великий чотирикутний емальований лоток.
  3. Набір чистих сухих банок (15-20 штук).
  4. Флакон з 96° етиловим спиртом.
  5. Металевий зонд з нарізками на кінці.
  6. Банка з вазеліновою олією.
  7. Банка з водою (на випадок займання якогось предмету).
  8. Коробка з сірниками.
  9. Рушник.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. закрити кватирку і вікно у кімнаті;
  2. порекомендувати пацієнту звільнити сечовий міхур перед процедурою;
  3. запропонувати пацієнту лягти у ліжко на живіт, руками обхопити подушку;
  4. звільнити від одягу ту ділянку шкіри, де будуть ставитися банки;
  5. перевірити цілість країв банок;
  6. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.
    IV. Основні етапи виконання навику:

1.Шкіру пацієнта змастити тонким шаром вазелінової олії (щоб краї банки
щільно прилягали до поверхні тіла).

  1. На металевий зонд намотати вату.
  2. Вату на металевому зонді змочити у спирті, віджати від надлишків спир-
    ту, підпалити.
  3. 1-2 банки тримати в лівій руці якомога ближче до поверхні тіла пацієнта.
  4. Миттєвим  рухом правої руки обвести  полум'ям внутрішню поверхню
    банки, щоб створити в ній вакуум.
  5. Банку всією окружністю поставити на спину — крім лопаток та хребта,
    на   бокові частини грудної клітки (при запальних процесах органів ди-
    хання негнійного характеру), вздовж хребта, відступивши від нього на 2
    см з обох боків (при гіпертонічному кризі) , на уражений м'яз (при гос-
    трому та хронічному запаленні м'язів).
  6. Пацієнта прикрити рушником, а зверху ковдрою.
  7. Тривалість процедури   — 10-15 хвилин.
  8. Щоб зняти банку, треба лівою рукою її злегка нахилити на бік, а вказ-
    івним пальцем правої руки злегка натиснути на шкіру біля краю банки
    (при цьому утвориться щілина, в яку проникає повітря, і банка легко та
    безболісно відпадає).
  9. Місце, де стояли банки, витерти ватою від залишків вазелінової олії.
  10. Пацієнта вкрити ковдрою.

12. У разі виникнення такого ускладнення як опік (при сильному пере-гріванні банок, у результаті необережного користування полум'ям, при падінні спалахненої краплини горючої рідини на шкіру) — пухирі або опік обробити 5% розчином калію перманганату. Навколо опіку шкіру змастити  вазеліном.

 

 НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЮЧОГО КОМПРЕСУ.

І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Лоток.
  2. Марля.
  3. Вата.
  4. Бинт.
  5. Компресний (вощений) папір.
  6. Ножиці.
  7. Розчини: водно-спиртовий (2 частини води та 1 частина 96° етилового
    спирту), фурациліново-спиртовий (2 частими фурациліну 1:5000 та 1 ча-
    стина 96° етилового спирту), олійно-спиртова суміш (2 частини рослин-
    ної ластерізованої олії та 1 частина 96° етилового спирту).

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. звільнити від одягу місце накладання зігріваючого компресу;
  2. оглянути, чи немає протипоказань до накладання компресу: підвищеної
    температури тіла, алергічних висипань та пошкоджень шкіри; звернути
    увагу на те, чи не була шкіра у даному місці змащена йодом, тому що
    тоді може виникнути небезпека глибокого опіку або мацерації шкіри;
  3. надати пацієнту зручне положення;

- помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.
IV. Основні етапи виконання навику:

  1. Зробити перший, нижній шар: клаптик чистої, м'якої гігроскопічної тка-
    нини необхідного розміру скласти у 6-8 шарів. Тканину змочити одним із
    підготовлених розчинів, віджати надлишки рідини і накласти на визначе-
    ну ділянку.
  2. Зробити другий, герметизуючий шар: компресний папір, більшого розмі-
    ру (на  1,5-2 см)  від першого шару.  Накласти на вологу тканину.   При
    відсутності компресного паперу можна застосувати поліетиленову плівку.
  3. Зробити третій, утеплюючий, шар: білу або сіру вату, більшого розміру
    (на 1,5-2 см) від другого шару. Накласти на компресний папір.
  4. Зробити четвертий, закріплюючий, шар: бинтом щільно прибинтувати
    усі попередні шари. Перевірити, чи бинтова пов'язка не обмежує рухів
    пацієнта і чи не здавлює кровоносні судини.
  5. Через 2 години перевірити правильність накладання компресу: просуну-
    ти вказівний палець під нижній шар компресу.   Якщо прокладка тепла і
    волога, значить компрес накладений правильно.
  6. Зігрівальний компрес накласти на 6-8 годин.

7.Після зняття компресу шкіру легенько протерти серветкою, змоченою теп-
лою водою, висушити м'яким рушником і накласти суху теплу пов'язку.

  1. Якщо шкіра почервоніла і з'явився свербіж, змастити її борним вазеліном.
  2. При повторному накладанні компресу використовувати чисту, свіжу мар-
    лю; робити перерву на 1-2 години між накладаннями.

ОСОБЛИВОСТІ НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЮЧОГО КОМПРЕСУ НА РІЗНІ ДІЛЯНКИ ТІЛА.

  1. При накладанні зігріваючого компресу на вухо (у разі негнійного запа-
    лення середнього вуха) потрібно зробити в прокладці і в компресному
    папері отвір по розміру вуха пацієнта.  Компрес накласти таким чином,
    щоб дія його була в основному на ділянку соскоподібного відростка, а
    вушна раковина залишалася відкритою. Фіксуючий шар утворити за до-
    помогою циркулярного прибинтування попередніх шарів до голови.
  2. При накладанні зігріваючого компресу на вухо дитині раннього віку (у
    разі негнійного запалення середнього вуха) потрібно знати,  що  коли
    використовується етиловий спирт, то розчин повинен бути 20-25°, а три-
    валість процедури 3-4 години. Тому не бажано компрес ставити на ніч,
    щоб не турбувати сон дитини.
  3. Компрес на шию (у разі виникнення ангіни, але без нагноєння) повинен
    мати вигляд стрічки, завширшки 6-8 см, довжина якої відповідає окруж-
    ності шиї пацієнта.
  4. Компрес на грудну клітку, а саме на грудину, спину (крім ділянки лопа-
    ток та хребта), бокові ділянки грудної клітки (у разі таких захворювань,
    як бронхіт негнійного характеру, сухий плеврит не туберкульозного по-
    ходження) зручно застосувати у вигляді жилетки,  внутрішній шар якої
    відстібається. Дітям грудного віку зігріваючий компрес у зв'язку з тим,
    що він повинен бути щільно прикріплений до грудної клітки, а тим самим
    обмежувати екскурсію грудної клітки, — не накладається.
  5. В дитячій практиці (наприклад, при пневмонії в стадії розрішення) часто
    застосовують олійний зігріваючий компрес, дію якого підсилює дія гірчич-
    ної ефірної олії. Накладається такий зігріваючий компрес на грудну клітку
    таким чином, щоб були закриті місця: спина (крім лопаток і хребта),
    бокова та передня поверхня (крім ділянки соска) тільки правої сторони
    грудної клітки. Для цього широкий бинт потрібно змочити у рослинній
    пастерізованій олії (температура +40-45°С), накласти на вказані місця.
    Зверху поставити гірчичники, попередньо змочені у воді; клейонку, шар
    вати. Бинтом прибинтувати усі попередні шари. Тривалість — 30-40 хви-
    лин. Після накладання компресу шкіру потрібно витерти ватою, змастити
    дитячим кремом.
  6. Компрес на живіт (у разі запалення сонячного сплетіння) потребує бага-
    то перев'язувального матеріалу, особливо широкого бинта, але при да-
    ному захворюванні він є ефективним лікувальним засобом.
  7. У разі хронічного тромбофлебіту (при відсутності свіжого нагноєння та
    тромбувания) зігріваючий компрес з маззю Вишневського накладається
    на 2-3 дні на уражене місце.

8. Перед накладанням медикаментозного зігріваючого компресу (з вико-
ристанням камфорного масла, медичної жовчі, рідини Бурова та інших
медикаментозних засобів)  шкіру потрібно змастити вазеліновою олією
або дитячим кремом для профілактики мацерації.

НАКЛАДАННЯ ГАРЯЧОГО КОМПРЕСУ.
І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Лоток.
  2. Чиста м'яка гігроскопічна тканина.
  3. Гаряча вода 60"-70°С (для дорослих) та 45°-50°С (для дітей).
  4. Клейонка.
  5. Шерстяна тканина.
  6. Грілка.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. звільнити від одягу місце накладання гарячого компреса;
  2. надати пацієнту зручного положення;
  3. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.
    IV. Основні етапи виконання навику:

1.Складену в декілька шарів м'яку гігроскопічну тканину ( марлю, бавов-
няну або лляну тканину) змочити гарячою водою.

  1. Швидко віджати надлишки рідини.
  2. Прикласти до чола (при головному болю внаслідок спазму судин), до
    кінцівок (при колапсі), на уражене місце (при болю в суглобах, м'язах),
    ділянку живота (при спастичному болю в животі).
  3. Зверху прикрити клейонкою і товстою (краще шерстяною) тканиною.
    Замість тканини можна застосувати грілку.
  4. При охолодженні компрес змінити.

6.Після накладання гарячого компреса на це місце покласти вату і пореко-
мендувати пацієнту уникати охолоджень.

ЗАСТОСУВАННЯ СУХИХ ПРИПАРОК.

І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Сипучі речовини: пісок, сіль або висівки.
  2. Посуд.
  3. Електрична плитка.
  4. Полотняна торбинка.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. звільнити від одягу місце накладання сухої припарки;
  2. надати пацієнту зручного положення;
  3. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.
    IV. Основні етапи виконання навику:
  4. Пісок, сіль або висівки нагріти в бляшаному посуді на плиті або в ду-
    ховій шафі до температури +50°-60°С.
  5. Пересипати у торбинку і зав'язати її.

3.Суху припарку прикласти до хворої ділянки тіла (на ділянку шиї — при
катаральній ангіні, на вухо — при негнійному запаленні середнього вуха,
на ділянку правого підребер'я — при хронічному гепатиті, на    ділянку
живота — при виразковій хворобі без схильності до кровотечі) через прокладку. Чим гарячіша припарка, тим товщу прокладку необхідно ви-користати.

  1. Зверху припарку прикрити теплою ковдрою.
  2. Через 1-2 години, по мірі охолодження сипучої речовини, припарку замі-
    нити іншою — гарячішою.

 

 

 

 

 НАКЛАДАННЯ ГАРЯЧОГО ПАРАФІНУ

(серветково-аплікаційна методика).

      Гарячий парафін глибоко прогріває шкіру та підлеглі тканини, діє як проти-зальний та розсмоктуючий засіб.
/. Місце проведення:
кабінет  парафінолікування  поліклініки, кабінет доклінічної практики. //. Оснащення робочого місця:

  1. Твердий білий парафін з температурою плавлення +45°-52°С.
  2. Чиста суха металева каструля.
  3. Водяна баня.
  4. Прокладки —   (2 шт.).
  5. Затискач.
  6. Спеціальні дерев'яні віджими.
  7. Клейонка.
  8. Шерстяна тканина.
  9. Тепла вода.
  10. Туалетне мило.
  11. Рушник.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. користуватися інструкцією по техніці безпеки при виконанні процедури;
  2. помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником;
  3. ділянку шкіри пацієнта,  що підлягає дії парафіну, звільнити від одягу,
    обмити теплою водою з милом;
  4. ретельно висушити рушником;
  5. волосся, що заважає проведенню процедури, виголити або змастити шкіру

в цьому місці вазеліновою олією.
IV. Основні етапи виконання навику:
1.Твердий білий парафін (наприклад, 0,5 кг) покласти у чисту, суху мета­
леву каструлю.

  1. Прокладки, кожна з яких складається з 12-16 шарів марлі, прошитої по
    краям, помістити  разом з парафіном у каструлю. Просочуючись розп-
    лавленим парафіном, прокладки стають носіями нагрітого парафіну.
  2. Нагріти парафін на водяній бані.  При температурі +45"-52°С парафін
    плавиться, але нагрівати його потрібно до температури +60°-70°С.
  3. Регулярно слідкувати за тим, щоб під час нагрівання в парафін внаслі-
    док конденсації парів не потрапляла вода. Оскільки теплопровідність
    води значно вища, ніж парафіну, то при одній і тій самій температурі
    води і парафіну (наприклад, +50°С) краплина води спричинить опік.
  4. Під ділянку тіла пацієнта підстелити клейонку.
  5. За допомогою затискача вийняти прокладку, просочену розплавленим
    парафіном.
  6. Рівномірно її віджати спеціальними дерев'яними віджимами.
  7. Розправити прокладку.
  8. Спочатку покласти більшу по величині  прокладку, її температура не
    повинна бути більш ніж +45°-52°С.
  9. Зверху першої прокладки покласти другу — меншого розміру, темпера-
    тура якої +55°-60°С. Робити це потрібно швидко, щоб парафін не застиг.
  10. Прокладки накрити клейонкою і шерстяною тканиною.
  11. Тривалість першої процедури ЗО хвилин; поступово тривалість проце-
    дури довести до 1 год. і більше,
  12. Після закінчення процедури застиглий парафін зібрати зі шкіри разом
    із прокладкою.
  13. Шкіру висушити м'яким рушником, змастити жиром.
  14. Процедуру провести (за призначенням лікаря) через день або щоденно
    (при відсутності подразнень шкіри) .
  15. На курс лікування 5-20 процедур.

 

ЗАПОВНЕННЯ ГУМОВОЇ ГРІЛКИ ВОДОЮ ТА ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ.

    Медична сестра повинна дуже уважно поставитися до застосування сухого тепла у вигляді грілки, тому що є занадто багато протипоказань; це: біль у животі невідомого генезу, кровотечі різного типу, злоякісні і доброякісні пух­лини, туберкульоз будь-якої локалізації, свіжі травми, забиті місця, септичний стан пацієнта, алергічні захворювання шкіри, тощо.
/. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Гумова грілка.
  2. Гаряча вода (+60°-70°С).
  3. Кухоль.
  4. Рушник, серветка.
    5 Вазелінова олія.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. звільнити від одягу місце накладання грілки;
  2. надати пацієнту зручне положення.
    IV. Основні етапи виконання навику:
  3. Лівою рукою захватити "вушко" грілки.
  4. Правою рукою за допомогою кухля наповнити грілку водою температу-
    ри +60°-70°С до 2/3 об'єму.

3.З метою надання грілці плоскої еластичної форми і щоб вона щільніше
прилягала до поверхні тіла, витиснути з грілки повітря, стиснути її біля
горловини до появи у горловині води.

  1. Грілку перевернути дном догори, а отвором донизу, тобто перевірити її
    на герметичність (робити це слід над мискою).
  2. Витерти сухою серветкою.

6.Обгорнути чистим сухим рушником, складеним у декілька шарів.   У міру
охолодження грілки кількість шарів рушника зменшується.

  1. Через деякий час після прикладання грілки її потрібно зняти і перевіри-
    ти, чи немає різкого почервоніння шкіри.

8.При тривалому застосуванні грілки, щоб запобігти виникненню гіперпіг ментації шкіри, місце накладання грілки потрібно попередньо змастити
вазеліновою олією.
9. Після виконання процедури порекомендувати пацієнту уникати охолод-
жень.
10.Грілку продезінфікувати.

 ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРИЧНОЇ ГРІЛКИ.

І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Електрична грілка.
  2. Чиста наволочка.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. перевірити придатність до застосування електричної грілки, цілість елек-
    тричного шнура;
  2. для кожного пацієнта електричну грілку слід загорнути у чисту наволочку (якщо пацієнт стаціонарний).

IV. Основні етапи виконання навику:

  1. Для кожного пацієнта індивідуально підібрати необхідний рівень темпе-
    ратури.
  2. Слідкувати, щоб грілка не була вологою.
  3. Не накривати електричну грілку ковдрою, бо це загрожує перегріванням
    та можливим виникненням пожежі.

 

 НАКЛАДАННЯ ХОЛОДНОГО КОМПРЕСУ.

 І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Лоток.
  2. Чиста, м'яка гігроскопічна тканина.
  3. Холодна (льодяна) вода.
  4. Рушник.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. звільнити від одягу місце накладання холодного компресу;
  2. надати пацієнту зручне положення;

- помити руки з милом під проточною водою, витерти чистим рушником.
IV. Основні етапи виконання навику:
1.Складену в декілька шарів м'яку, гігроскопічну тканину (бавовняну, лля-
ну або марлю) змочити холодною (льодяною) водою.

  1. Швидко віджати надлишки рідини.
  2. Прикласти до чола (при високій температурі тіла), на перенісся  (при
    носовій кровотечі), на місця забиття, травм (у перші години).
  3. Змінювати серветку кожні 2-3 хвилини, тому що вона швидко набуває
    температури тіла.
  4. Зручно користуватися двома компресами: один  прикласти пацієнту, а
    другий тим часом охолодити у воді.
  5. Для підтримування низької температури у воду покласти шматочки льоду.
  6. Тривалість процедури може бути 50-60 хвилин.
  7. Після закінчення процедури шкіру пацієнта протерти сухою ватою.

 

 ВИКОРИСТАННЯ МІХУРА З ЛЬОДОМ.

 І. Місце проведення:
стаціонар, кабінет доклінічної практики, домашні умови.
//. Оснащення робочого місця:

  1. Міхур для льоду.
  2. Лід.
  3. Рушник.
  4. Полотняна серветка.

///. Попередня підготовка до виконання навику:

  1. перевірити цілість пластикової нарізки міхура   і пробки;
  2. звільнити від одягу місце накладання міхура з льодом;
  3. надати пацієнту зручне положення.
    IV. Основні етапи виконання навику:

1.Лід   дрібно розколоти для зручнішого розміщення   міхура  та щоб міхур
був легшим і краще моделювався за формою тіла.

  1. Лід набрати у совок і на 2/3 заповнити ним міхур.
  2. Не можна наливати воду у міхур, а потім заморожувати його; внаслідок
    цього утворюється велика холодова поверхня, що може призвести до
    сильного охолодження або навіть обмороження   місця прикладання міху-
    ра.   Такий міхур стає надто важким і сильно тисне на підлеглі органи; він
    погано набуває форму ураженого місця.
  3. З міхура витиснути повітря, натискуючи на дно, щоб в отворі з'явився лід.
  4. Отвір міхура герметично закрити пробкою.
  5. Витерти сухим рушником.
  6. Обгорнути сухою чистою серветкою.
  7. Прикласти до поверхні тіла пацієнта:  на ділянку живота (при гострих
    запальних процесах органів черевної порожнини), на нижню частину
    живота (при матковій кровотечі), на уражене місце (при свіжих травмах).

9.Міхур з льодом можна використовувати на протязі доби,   але через 20-
30хв. його необхідно знімати на 10-15 хв.

  1. При необхідності тривалого тримання міхура з льодом (протягом доби)
    через 2-3 години лід потрібно поновлювати.
  2. Слідкувати, щоб шкіра під міхуром не побіліла (для запобігання відмо-
    роження).
  3. При лихоманці, а саме у другій її стадії міхур з льодом, обгорнутий
    полотняною серветкою, слід підвісити на жердині    на 3-5 см над голо-
    вою пацієнта.
  4. Після використання міхур для льоду продезінфікувати.

 

ЗАСТОСУВАННЯ ВОДНИХ ВАНН
Навчальна мета: уміти підготувати ванну; відпустити проце­дуру загальної водної ванни; спостерігати за станом хворого під час процедури; продезінфікувати ванну.
Виховна мета: усвідомити необхідність нагляду медичної сес­три за станом хворого під час приймання ванни.
Початковий обсяг знань: знати механізм дії ванни; різновиди ванн залежно від температури води та призначення.
Оснащення:

  1. ванна загальна;
  2. ванна сидяча;
  3. ванна ручна;
  4. ванна ножна;
  5. рушник, простирадло;
  6. підставка для ніг;
  7. водяний термометр.

Механізм дії ванни. Ванни — це водні процедури, які застосо­вують з гігієнічною та лікувальною метою. Вони бувають загаль­ні, коли у воду занурюється все тіло, і місцеві, коли у воду зану­рюється частина тіла (сидячі, ручні, ножні).
Механізм дії ванни складається з дії температурного та меха­нічного (діє тиск рідини на тіло хворого) чинників. Саме темпера­тура ванни істотно впливає на тепловий обмін організму хворого. При цьому змінюється потовиділення та дихання, відбувається перерозподіл крові, подразнення чутливих нервових закінчень шкіри, що сприятливо впливає на роботу всіх органів та систем організму.
Механічна дія полягає в стисненні грудної клітки, внаслідок чого зменшується кількість дихальних рухів, а також у з давленні черевної порожнини.
Крім шкіри, ванни впливають на лімфатичні та кровоносні су­дини.

Різновиди ванн залежно від температури води, їх дія та при­значення

Залежно від температури води розрізняють холодні (24—27 °С), прохолодні
(28—33 °С), індиферентні (34—36 °С), теплі (36—39 °С) і гарячі (40 °С і вище) ванни.
Холодні загальні ванни спричинюють значне збудження нер­вової системи та посилення обміну речовин. Тривалість 1—3 хв. Ефективне  їх застосування при ожирінні.
Прохолодні загальні ванни призначають при неврозах із при­гніченим загальним станом, апатією. Тривалість 3—5 хв.
Індиферентні, теплі ванни призначають у разі ниркової чи пе­чінкової кольки, хронічних захворювань суглобів, захворювань периферійної нервової системи (радикуліт, поліневрит).
Гарячі ванни збуджують серцево-судинну систему, виклика­ють прискорення пульсу до 100—120 за 1 хв, підвищують артері­альний тиск, збільшують об'єм циркулюючої крові, збільшують потовиділення, обмін речовин і підвищують температуру тіла. Можуть призвести до загальної слабкості, задишки, серцебиття, запаморочення. Тому гарячі ванни протипоказані в разі захворю­вань серцево-судинної системи, загального виснаження, туберку­льозу легень. Тривалість гарячої ванни 5—10 хв.
Сидячі прохолодні та холодні ванни призначають хворим із гемороєм (тривалість 1—3 хв).
Сидячі теплі ванни призначають у разі хронічних запальних процесів жіночих статевих органів, хронічного запалення перед­міхурової залози (тривалість 20—30 хв).
Сидячі гарячі ванни застосовують у випадках ниркової коль­ки (тривалість 10—15 хв). Протипоказані сидячі гарячі ванни при гострих запальних процесах товстої кишки та органів малого та­за, вагітності, схильності до маткових кровотеч.
Гарячі ручні та ножні ванни застосовують при залишкових явищах запальних процесів шкіри, м'язів, суглобів, нервових роз­ладах, а також як болезнижувальний засіб у разі захворювань ле­гень, серця, судин.

Послідовність дій під час виконання процедури
Підготовка та відпуск ванни

  1. Перевірте готовність ванної кімнати та ванни до проведен­
    ня процедури. Температура повітря у ванній кімнаті повинна бу­
    ти не нижчою ніж 25 °С, вікна — зачинені.
  2. Заповніть ванну спочатку холодною водою, потім гарячою.
    Можете використати змішувач. Температуру визначте водяним
    термометром, не виймаючи його з води.
  3. Посадіть хворого у ванну так, щоб спина опиралася в одну
    стінку ванни, а ноги — в другу. Якщо хворий не дістає стінки
    ванни, то під ноги йому підкладіть підставку. Під голову хворого
    покладіть рушник, скручений валиком, або грілку, наповнену во­
    дою кімнатної температури.
  4. Відпустіть ванну відповідно до призначення лікаря (трива­лість ванни та температура води). У разі правильно призначеної і виконаної процедури спостерігається порожевіння та потеплін­ня шкіри. У хворого з'являється відчуття свіжості, бадьорості.
  5. Під час приймання ванни не залишайте хворого одного. Стежте за загальним станом хворого, його шкірними покрива­ми та пульсом. Якщо хворий зблід, з'явилося запаморочення,виведіть його з ванни, витріть рушником, покладіть на ліжко з
    трохи піднятим ножним кінцем, розітріть скроні й дайте поню­хати ватку, змочену нашатирним спиртом. Терміново викличтелікаря.
  6. Після ванни хворий повинен відпочити ЗО хв.
  7. Для сидячої ванни використайте спеціальний посуд з оцин­кованого заліза або емальовану миску.
  8. Для ножної ванни використовуйте виварку, відро, для руч­ної — миску чи спеціальний посуд.

9.  Під час гарячої ножної ванни тіло хворого тепло закутайте.
Дезінфекція ванни: після використання ванну двічі протріть
спеціально для цього виділеною щіткою 3% розчином хлораміну та промийте теплою водою.

ЗАСТОСУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНИХ ВАНН
Навчальна мета: уміти підготувати та відпустити ванни (сір­ководневу, радонову, кисневу,  перлинну, скипидарну, крохмаль­ну, шавлієву, хвойну, гірчичну).
Виховна мета: усвідомити значення уважного спостереження медичної сестри за станом хворого під час приймання ванни та вміння своєчасно надати першу допомогу в разі його погіршення.
Початковий обсяг знань: знати механізм дії та показання до застосування сірководневих, радонових, гірчичних, скипидарних, крохмальних, шавлієвих і хвойних ванн.
Оснащення:

  1. ванна;
  2. водяний термометр;
  3. рушник, простирадло;
  4. підставка для ніг;
  5. лікарські екстракти, розчини, речовини.

Механізм дії та показання до призначення сірководневих та ра­донових ванн.

Крім механічної та термічної дії, мінеральні ванни справляють ще хімічний вплив на шкіру хворого. Пухирці газів подразнюють шкіру, рефлекторно розширюючи капіляри, внаслідок чого шкіра червоніє і відбувається перерозподіл циркулюючої крові. Сірководневі та радонові ванни призначають у разі захворю­вань периферійної нервової системи, артритів, захворювань шкі­ри та периферійних судин.

Механізм дії та показання до призначення гірчичної ванни.

Гір­чичну ванну призначають як болезнижувальний засіб у разі ката­ру верхніх дихальних шляхів, бронхітів, підвищення артеріально­го тиску, а місцеві (ножні) — у разі нападів бронхіальної астми. Протипоказані гірчичні ванни при захворюваннях шкіри. Показання до призначення скипидарних ванн. Скипидарні ван­ни застосовують у разі захворювань периферійної нервової систе­ми (радикуліти, неврити), суглобів (поліартрити, артрози), у разі хронічних пневмоній.

Показання до призначення та дія крохмальних ванн.

Крохмаль­ні ванни приймають при шкірних проявах ексудативного діатезу. Вони зменшують свербіж і підсушують шкіру.

Показання до призначення шавлієвих ванн.

Шавлієві ванни ви­користовують як болезаспокійливі при захворюваннях і наслід­ках травм периферійної нервової системи, наслідках травм опор­но-рухового апарату, при хронічних запальних процесах жіночих статевих органів.

Показання до застосування хвойних ванн.
Хвойні ванни пока­зані в разі функціональних розладів нервової системи (неврози, безсоння).
Послідовність дій під час виконання процедур
Підготовка та відпуск сірководневої ванни

  1. Налийте у ванну 200 л води (температура 35—37 °С).
  2. Висипте 27 г двовуглекислої соди та розмішайте дерев'я­
    ною лопаточкою до повного розчинення.
  3. Вилийте 355 мл 12,6% розчину натрію сульфіду, а пізніше
    110 мл технічної хлористоводневої кислоти, продовжуючи розмі­
    шувати лопаточкою.
  4. Тривалість процедури 10—15 хв.
  5. Курс лікування 12—15 ванн, через 1—2 дні.

Підготовка та відпуск радонової ванни

  1. Концентрований розчин радонової води зі спеціальної по­
    судини через сифон вилийте на дно ванни, попередньо наповне­
    ної водою (температура 36—37 °С), і обережно перемішайте.
  2. Тривалість ванни 10—15 хв.
  3. Курс лікування 12—15 ванн.

Радонові ванни готують у спеціальному приміщенні з дотри­манням правил техніки безпеки з розчину радону, який одержу­ють із солей радію. Препарат тримають у спеціальному посуді, який знаходиться в свинцевому контейнері.
Підготовка та відпуск кисневої ванни

  1. Кисневу ванну приготуйте за 10 хв до початку процедури.
  2. У 200 л води висипте 100 г натрію гідрокарбонату, 5 мл
    5% розчину сульфату міді (мідний купорос) і 200 мл технічного
    пергідролю.
  3. Ретельно все перемішайте і через 10 хв, коли відбудеться
    накопичення максимальної кількості пухирців кисню, починайте
    процедуру.
  4. Температура води 36—37 °С, тривалість 10—15 хв.
  5. Курс лікування 15—20 ванн, щодня або через день.

Підготовка та відпуск перлинної ванни

  1. На дно ванни покладіть спеціальну решітку й підключіть її
    до компресора.
  2. Налийте у ванну 200 л води температури 35—37 °С.
  3. Включіть компресор і нагнітайте повітря під тиском
    1,5 атм.
  4. Тривалість ванни 10—20 хв.
  5. Курс лікування 12—15 ванн, через день.

Підготовка та відпуск гірчичної ванни

  1. 100—250 г гірчиці розчиніть у 10 л води, температура якої
    38-40 °С.
  2. Одержаний розчин вилийте у ванну, наповнену прісною во­
    дою, температура якої 38 °С, і розмішайте.
  3. Тривалість ванни 5—7 хв.
  4. Після ванни облийте хворого теплою водою або забезпечте
    приймання теплого душа.
  5. Витріть рушником, закутайте в простирадло і покладіть від­
    почити на 30—40 хв.

1 ірчичні ванни приймають на ніч.
Підготовка та відпуск скипидарних ванн

  1. Саліцилову кислоту (0,75 г) і дитяче мило (10 г) залийте
    перевареною гарячою водою (550 мл), ретельно перемішайте до
    отримання емульсії, охолодіть її до 40-50 °С і додайте 500 г ски­
    пидару.
  2. На першу ванну візьміть 20 мл приготовленої емульсії, а
    потім від процедури до процедури поступово збільшуйте її кіль­
    кість і доведіть до 60—70 мл.
  3. Температура ванни 36-37 °С, тривалість 10-15 хв.

4. Курс лікування 10—15 ванн, через день.
Підготовка та відпуск крохмальної ванни

  1. 100 г картопляного крохмалю розмішайте в 10 л холодної
    води.
  2. Вилийте у ванну з водою, температура якої 38 °С.
  3. Тривалість ванни для дорослих 30—45 хв, для дітей —
    8-Ю хв.
  4. Після ванни хворий повинен прийняти душ.

5. Курс лікування 10—12 ванн, кожного дня або через день.
Підготовка та відпуск шавлієвої ванни

  1. На 200 л води, температура якої 37 °С, налийте 8-Ю л рід­
    кого або 400 г згущеного конденсату й перемішайте.
  2. Тривалість процедури 8—15 хв.
  3. Курс лікування 12—18 ванн.

Підготовка та відпуск хвойної ванни

  1. На 200 л води, температура якої 37 °С, додайте 40-60 мл
    рідкого соснового екстракту або 20-40 г порошку та перемішайте.
  2. Тривалість ванни для дорослих 15—30 хв, для дітей —
    5-Ю хв.

3. Курс лікування 15—20 ванн, через день. Після прийняття ванни хворий повинен витертися рушником, одягнутися й відпочити протягом ЗО хв.

СВІТЛОЛІКУВАННЯ
Навчальна мета: уміти застосовувати теплову процедуру за допомогою лампи солюкс, інфраруж, лампи Мініна; застосовува­ти ультрафіолетове опромінення.
Виховна мета: усвідомити необхідність індивідуального під­ходу до хворого під час застосування ультрафіолетового опромі­нення.
Початковий обсяг знань: знати механізм дії інфрачервоного опромінювання та показання до його застосування, механізм дії ультрафіолетового опромінювання, показання та протипоказання до його застосування.
Оснащення:

  1. лампа солюкс;
  2. лампа інфраруж;
  3. лампа Мініна;
  4. ртутно-кварцова лампа;
  5. біодозиметр;
  6. сантиметрова стрічка.

Механізм дії інфрачервоного опромінювання та показання до його застосування.

Інфрачервоні промені здатні проникати в тка­нину на глибину 3—4 мм. Поглинаючись тканинами організму, квант-енергія інфрачервоного опромінювання перетворюється на теплову енергію і спричинює судинну реакцію — короткочасний спазм з наступним стійким розширенням кровоносних судин, ак­тивною гіперемією та підвищенням місцевого кровопостачання. Під впливом інфрачервоного опромінювання поліпшуються об­мінні процеси, знижується больова чутливість, усувається спазм судин, виводяться продукти метаболізму, розсмоктуються вогни­ща запалення. Використовують інфрачервоне опромінювання при хронічних і підгострих запальних процесах. Інфрачервоні проме­ні дає лампа солюкс — переносна лампа з рефлектором, а також лампа інфраруж. Лампа Мініна випромінює, крім теплових, ульт­рафіолетові промені.

Механізм дії ультрафіолетового опромінювання.
Показання та протипоказання до його застосування.

Проникаючи на глибину 0,1 — 1 мм, ультрафіолетове опромінювання активізує в організмі біохімічні процеси, змінює структуру клітини та ДНК. Ультра­фіолетові промені мають бактерицидну властивість, справляють протизапальну дію, прискорюють розвиток сполучної тканини та епітелізацію шкіри, знижують больову чутливість, стимулю­ють еритроцитопоез, знижують артеріальний тиск на початкових стадіях гіпертонічної хвороби, нормалізують ліпідний обмін при атеросклерозі.
Тому ультрафіолетові промені дають високий терапевтичний ефект при багатьох захворюваннях (бронхіт, пневмонія, плеврит, гіпертонічна хвороба, виразкова хвороба, гастрит, екзема, трофіч­ні виразки, невралгія та ін.). Крім того, ультрафіолетове опромі­нення проводять вагітним для профілактики рахіту в дітей; для загартування, підвищення стійкості організму до інфекційних за­хворювань; особам, які працюють у шахтах та на півночі,— для компенсації природної ультрафіолетової недостатності.
Протипоказаннями до ультрафіолетового опромінення є зло­якісні пухлини, схильність до кровотеч, захворювання крові, гі­пертиреоз, активний туберкульоз легень, гіпертонічна хвороба III стадії.
Послідовність дій під час виконання процедур
Проведення теплових процедур за допомогою ламп солюкс, інфраруж, ламп Мініна

  1. Лампою солюкс опромінюйте певні ділянки тіла.
  2. Відстань лампи від тіла визначте за відчуттям тепла.
  3. Опромінюйте щодня або через день по 10—30 хв.
    Аналогічно використовуйте лампу інфраруж, а також лампу

Мініна, але опромінення за допомогою лампи Мініна здійснюйте протягом 10—15 хв.
Застосування ультрафіолетового опромінювання

  1. Увімкніть ртутно-кварцову лампу в електричну мережу. Нор­
    мальний режим роботи лампи встановлюють через 5—10 хв після
    ввімкнення.
  2. Захистіть очі хворого та свої захисними окулярами.
  3. Визначте біодозу ультрафіолетового опромінення, тобто мі­
    німальну інтенсивність опромінення, здатного призвести до утворення еритеми, за допомогою біодозиметра БД-2. Це металева пластинка з шістьма прямокутними отворами. Отвори закрийте пересувною заслінкою.
  4. Накладіть біодозиметр на ділянку, яку будете опромінюва­
    ти, або на нижню частину живота, якщо будете проводити загаль­
    не опромінення, і зафіксуйте на тілі хворого. Інші частини тіла
    закрийте простирадлом.
  5. Установіть ртутно-кварцову лампу перпендикулярно до по­
    верхні місця опромінення на відстані 50 см.
  6. Відкрийте перший отвір біодозиметра і опромінюйте шкіру
    над ним ЗО с. Потім кожні ЗО с відкривайте наступні отвори, про­
    довжуючи опромінювати ділянки під відкритими раніше отвора­
    ми, поки не будуть опромінені всі 6 отворів.
  7. Через 24 год визначте час, який потрібен для утворення мі­
    німально вираженої еритеми.
  8. Місцеве опромінення проводьте з відстані 50 см і застосо­
    вуйте еритемну дозу ультрафіолетових променів.
  9. Повторно одне й те саме поле опромінюйте в міру змен­
    шення еритеми, через 2—3 дні, але не більше ніж 5 разів.

Групові профілактичні загальні опромінення проводять у спе­ціальних приміщеннях — фотаріях. Орієнтуються за середніми біодозами, які отримали 10 осіб під час користування певною лампою. При індивідуальному загальному опроміненні послідов­но діють на передню та задню поверхні оголеного тіла постійно зростаючими дозами. Починають курс опромінення з 1/4—1/2 ін­дивідуально визначеної біодози. Через кожні 2—3 процедури дозу вдвічі збільшують і доводять у кінці курсу до 2—3 біодоз. Проце­дуру загального опромінення проводять через день. Під час ліку­вання не виникає гіперемія шкіри, оскільки інтенсивність опро­мінення підвищується поступово.
Запам'ятайте! Недостатній захист очей може призвести до роз­витку гострого кон'юнктивіту внаслідок опіку ультрафіолетовим промінням кон'юнктиви та рогівки очей (світлобоязнь, сльозоте­ча, біль, почервоніння кон'юнктиви). При цьому треба викорис­товувати холодні примочки та очні краплі з дикаїном. У випад­ках грубих порушень техніки безпеки у хворих можуть виникати опіки шкіри, які лікуються так само, як термічні опіки.